"САМОГОНЩИЦЯ" - А, шляк би тебе трафив! Вона ще буде мені вказувати? - ніяк не могла заспокоїтися Мариська, гримаючі нервово баняками. Зоська, геть сплакана і зашмаркана сиділа на старому бамбетлі, підобгавши під себе ноги, і тільки раз-по-раз шмигала носом. ЇЇ сьогодні прийняли до комсомолу. Хоча комсомол вже був не такий, як колись, (приймали туди одразу усім класом для галочки), але ж Зоська того не знала. Наповнена почуттям гордості і надихана "призивами" партії, і комсомолу, вирішила вона матір повчити, як на світі жити. Мариська була одинока жінка. Чоловіка ніколи не мала, хіба двойко дівчаток, яких, якимось чудом, послав їй Господь. Зоська у неї була молодша, а старша поїхала до Львова вчитися на медсестру. Працювала Мариська у колгоспі тяжко, заробляла копійки, а дівчаток і нагодувати, й одягнути треба. Та й у що-небудь не одягнеш, це ж тобі не післявоєнні роки? Мусила тримати господарку. Та на ту господарку, самі знаєте, чоловічі руки потрібні. Хто тобі за дарма що допоможе? А гроші де взяти? Поки молода була, то якось обходилось… Правда, за те «якось обходилось» частенько її баби з навколишніх сіл на базарі за волосся тягали. Зі своїми сільськими вона – ні-ні! А тепер вже роки не ті, та й соромно перед дівчатками. З тієї безвихідності мусила Мариська зайнятися самогоноварінням. На той час то була протизаконна справа. Та де правду діти, коли по всій «необ'ятной Родінє» по селах, що не хата, жили "протизаконники"? Самогон, у порівнянні з дерев'яними карбованцями, був твердою валютою, за валюту, самі знаєте, по голівці не гладили! Так от Мариська, за той самогон, через Зоську не раз у халепу потрапляла. Зоська ще малою була. Якось наварила Мариська міцного самогону і тільки апарат попрятала, і зібралася вже по пляшках розливати, як на подвір'ї пес загавкав. Вона до вікна, а біля воріт дільничний з якимись двома хлопами стоїть. Мариська хлюп воду у ночви, а горілку у відро та й дерев'яною покришкою накрила і кухля зверху поставила. А у кухні ж самогоном смердить! То вона, не довго думаючи, рушника на п'єца між баняками кинула та й до воріт. Заходять ті, а у кухні диму повно і ганчір'ям смаленим самогонний дух забило. Дільничний до Мариськи: - Що ти така розтелепа? Ще пожару наробиш!- А ті двоє на пляшки поглядають. - «Чєво ето ви, Марися, сталько бутилок повиставлялі?» - Питає один. - Та, то я здавати на склотару приготувала. - А сама, дякує Господу, що не встигла порозливати самогон у пляшки. Ну та вони пошукали, пошукали - нічого не знайшли і вже збиралися геть іти, а тут Зоська нагодилася. Дільничний її по кіскам потріпав, до носа «піпікнув» і каже: «Зосю, а збігай-но на кухню і принеси мені водички, бо так пити хочу!» Мариська стерпла. Хіба про себе «Отче наш» читає. Притарабанила Зоська мало не цілий кухоль. Той до рота - і подих йому перебило! А Мариська безперестанку «Отче наш» читає. Ті двоє вже до воріт дійшли, Дільничний на ганку стоїть, очі з лоба, а від кухля не відривається. Досмоктав таки до кінця, крякнув, впхнув кухля Марисьці і мовчки почалапав до воріт. До кінця вулиці його вже коливало, як човна на хвилях. Після того він майже не щовечора до Мариськи заглядати почав. По селу вже почали пліткувати, що знов Мариська за старе узялася. Жінка дільничного у магазині її «хвойдою» обізвала і погрожувала вікна побити. Та якось обійшлося! А то другого разу, Зоська вже більша була, з дівками по чорні ягоди щодня до лісу ходила збирати, а потім мати налаштує їй сметани, сиру і тих ягід, та й на базар пошле. Зоська тільки з лісу ягід принесла і збанок на стіл поставила. А Мариська якраз трохи самогону вигнала. Літру усього. За сіно треба було заплатити. Тут, як на лихо, знову з обшуком прийшли. Вона той слоїк з самогоном у пустий збанок і накрила целофановим пакетом, та зверху ягід насипала. Ті пошукали і геть пішли. Мариська заклопоталася господаркою, та за той збанок геть забула. Клопочеться на подвір'ї і кричить до Зоськи, щоб на базар збиралася, мов, вже все на столі приготовано. Зоська узяла сметану, дивиться, якісь два збанки з ягодами стоять: один повний, а другого половина. Ну, то й узяла той, що повний. Йде і гадає: «Чого він, до холери, такий тяжкий?» Прийшла на базар, порозкладалася і на покупця чекає. Та тут нагодився сам начальник районної міліції. «Почьом, дєточка, ягоди?» - питає. А Зоська йому, стільки-то і стільки. - Сипь в ету баночку. - Наставив їй трьохлітровий слоїк. Зоська і трусонула ягоди із збанка. Слоїк з самогоном, як тарахне по трьохлітровому слоїку великого начальника, аж бризки по усьому прилавку розлетілися. Ой, що ж тут почалося!.. Потім Мариська ще довго розхльобувала ту пригоду! А скільки грошей пішло! І сьогодні ще прителіпалася зі школи, начепила на ті свої дві дульки значка і випнула їх, як маршал на плацу, та й починає матір соромити: «Ви, мамо, не свідомий елемент. Гнати самогон - це сором для комуністичного суспільства!» Ох, вже і відшмагала Мариська свою Зоську мокрим шматтям та ще й пригрозила, що на випускний їй пошиє нове плаття о те комуністичне суспільство! Зоська, щось у тому дуже засумнівалася!
Гарно пишете, пані Алло. Мова багата, барвиста, жива. Чогось, правда, складається враження, що "Самогонщиця" ще не "догнала" до логічного закінчення Чи то "далі буде"?
Що до літератури - може ви праві! Дякую, що вказали на помилку."Остапа понесло" А що до життя...- хіба воно має логічне закінчення? (Не враховуючи,звичайно, смерті).
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
Чи то "далі буде"?
