3 «Змилуйся, Боже, наді мною по ласці Своїй! З многоти милосердя Своєго зітри беззаконня мої! Обмий мене зовсім з моєї провини, й очисти мене від моєго гріха! Бо свої беззаконя я знаю, а мій гріх передо мною постійно», – читав захриплим голосом з «Псалтиря» з позолоченими обкладинками Йончі Лупул. Світло газової лампи скупо падало на старі пожовклі сторінки. Йончі щовечора читав з «Псалтиря» й завжди тільки 51 псалом, в якому ізраїльський цар Давид оплакує свій великий гріх за те, що увійшов до Бетшеви й переспав з нею, а потім наказав убити її чоловіка, генерала Урія. Йончі Лупул міг і не читати з «Псалтиря», бо вже здавна знав напам’ять цей псалом, та він щовечора відкривав «Божу Книгу» і читав голосно. Для нього це був наче якийсь вечірній ритуал, під час якого його думки блукали бозна куди. Йончія, на відміну від біблійного царя, не мучила совість, й не за те, що його совість була чистою, а за те, що зовсім давно він загубив її. «Обличчя Своє заховай від гріхів моїх, і всі беззаконня мої Ти зітри. Чисте серце створи мені, Боже, й тривалого духа в мені віднови!» – читав Йончі, думаючи, що в цю ніч до нього має прийти молдавський конокрад. Окрім святого «Псалтиря», Йончі Лупул любив читати і книгу «Об’явлення» Святого Івана Богослова, а саме той пасаж, в якому Святий Богослов розповідає про коней, яких бачив у своєму сновидінню: білого, червоного, вороного та чалого. – Господи, що то за коні могли бути! Мені б таких коней..., – зітхав з досадою Йончі, мріючи мати колись таких коней. «Визволи мене від переступу кровного, Боже, Боже спасіння мого! Мій язик нехай славить Твою справедливість!» – продовжував Йончі читати голосно, хоча його мучила тільки одна думка про те, що цієї ночі має прийти Хараламбіє по гроші, які він йому винен за трьох коней ще від Святої Неділі. А цього вечора приведе йому ще двох. Так вони домовились. Йончі заплатить йому разом за всіх в ніч на Святого Дмитра старого. «Це шалені гроші ! – хитро усміхнувся Йончі. Він знав добре, що Хараламбіє не любить торгуватися, а той, хто пробує торгуватися з ним, більше не понюхає від нього коней, а таких коней, як в нього та в гуцула Кочерги, ні в одного конокрада на купиш. Та з Кочергою Йончі не хотів більше мати до діла, відколи той приставив лезо ножа до його горлянки, коли він спробував грішми обманути Кочергу. – Цього й сам чорт боїться!» – сердито сплюнув Йончі і закрив «Псалтир». Ще звечора він виправив усіх з дому. Радула з Довгим послав до Хуста, по той бік Тиси, до свого говера (друга) Йошки Чілогеді, з яким дружив здавна і все обіцяв йому доброго коня до брички. Глухого виправив на Сарату із сіллю для овець і наказав йому там залишитися до другого дня, щоб допомогти гуцулам перемутати1 кошару. Біля себе залишив тільки Рудого, бо в цього мав довір’я для такої справи, яку він приготовив в цю ніч на старого Дмитра (Св. Дмитра за старим стилем). А Руксандру з малим Йонуцом та Меліндою ще ранком виправив на Коштіль. Сам його тесть, Дмитро Дурило, тільки на три роки старший від нього, приїздив із візочком по них, щоб не святкувати самому його день. «Отож, все в порядку», – потер руки Йончі Лупул, якраз в ту хвилину, коли почув стукіт у двері.
|