Покидьок

Покидьок

   Американський клен,російська береза і три кущі калини під плакучою вербою. А ще – вітер. Пробирає до кісток. Старезна хата збудована дідами – майстрами  --сокирою та пилкою. Замість цегляного фундаменту здоровенні дубові пеньки. Вони уже встигли врости у землю і добряче підтрухнути. Стоїть будівля біля дороги,яка вела колись у затишок села. Раніше ця садиба була першою,а нині єдиною. Покидьок.

   Наділ добротної землі не годував сім*ю,заріс бур*янами,над якими каркали ворони та ще завивав собака. Звідки він тут узявся? Худющий,забрьоханий вранішньою росою,лежав під кропив*ям,химерно вмостивши на лапах голову.

   За обніжком городу,ближче ото туди, де чорногузи мостили гніздо,проглядалося кілька горбиків,прибраних чепурним барвінком. На них лежать понівечені давністю літ – хрести. Прародичі знайшли тут вічний спочинок. Високі яблуні ,груші,що було травневої пори,ховали хату у білий пахучий туман,тепер безлисті,сухі та мовчазні. Виливши гіркі сльози за життя – муку їхніх господарів,завмерли дивлячись у височінь,виструнчивши сучки – руки,ніби вимолюючи добра і щастя душам покійних. З голубого безкраю неба вчувалося подзвіння. Маленька сіра пташка сіла на гілку. Її лункий спів ,з відтінком жури, нагадував голосіння.

   Американський клен,російська береза і три кущі калини під плакучою вербою ось і все, що пнеться до життя при в*Їзді у зникле село.

  Віє сумом…