Грицева п’ятниця
Міні-п’єса на дві картини.
(за народними мотивами)
Дійові особи:
Грицько –
зачуханий парубок
Степан
– Грицьків сусід
Андрій
– приятель Степана, вертихвіст
Попенко
Влас – самовпевнений,з почуттям гумору пан
Мати – Горпина дружина
Попенка,привабливої зовнішності жінка
Явдоха
– кручена дівчина, Попенкова дочка
Пилип – хитрої
вдачі чоловік
Син
– хлопець дев’яти років
Галька – молодиця
хоч куди
Картина перша
Дія відбувається, за панських часів, на обійсті Грицька
Нехая.
Недалеко від його будинку занедбана криниця. Хазяїн двору
– ще молодий,але зачуханий парубок,сидів на колоді,що,мов цурка в оці,валялась
неподалік джерела,сидів на ній верхи і щось мугикав. Клацнула хвіртка. В дворі
з’явився
сусід Степан,здоровенний,мов світ дядило. Худющий пес,що лежав біля порогу лише
видавив із себе нікому незрозумілий звук.
Грицько. Що вже й
гавкати розлінувався,-- і жбурнув у тварину тріску.
Той підняв
голову,гарикнув чи то від болю чи на хазяїна ііі зззнооову положивши її на лапи
продовжував дрімати.
Грицько. Ось так то воно краще.
Не підводь хазяїна,а то вже ліньки й хвостом вертихнути.
Степан. Та не займай тварину. А
щоб гавкала,то годуй ситніше. Тоді вона так гавконе,що і калоші змокріють.
Грицько. Багато вас із порадами
вештається. Кажи чо прийшов?
Степан. Невже ти забув який
сьогодні день?
Грицько. Як який? День як день. П’ятниця зранку була Ну то й що?(різко)
Степан. Ох і пам’ять у тебе ж
куца. Ми ж у понеділок домовлялися ,що сьогодні
тебе будемо сватати за пана Попенка дочку. Ти тоді переконував,що коли
йти у п’ятницю свататись ,то засватається і свинячий пастух.
А ти ж у
нас людина видна. Не те,що решта парубків.
Грицько. Та воно то й так.
Як залізу на яблуню,то видно мене аж ген
туди ,де діда Охріма коза пасеться.
Степан. Ну от бачиш. Зараз ще
діждемо Андрія і підемо.
Грицько. А хто його звав?
Степан. То я взяв на себе,як
говорять,його…ну…,А!.. Ініціятиву. Будь
вона неладна. Тобі,що? Потрібен результат. А Андрій при начальстві
ходить,повагу має… Та й у церкву свічко
гасом брав його сам святий отець. От я і
вирішив.
Грицько. Ну добре. Я піду
перевдягнусь та й будемо рушати.
Грицько йде до хати. Біля криниці залишається
Степан. До двору заходить Андрій.
Степан оглянувши його оком.
Степан. Ну ти й вирядився , як
Свирид на Великдень.
Андрій. Так до попівни ж ідемо.
Відкрию тобі таємницю,тільки ццццц,-- приклав палець до губ,-- я учора у неї
був.(Тихо сміється). Ох і дівка ж!
Степан. Та Бога б побоявся б.
Дівку сьогодні сватають,а ти до неї із залицяннями. Гріх же.
Андрій. А то ж бо і я їй про те. А вона мені і шепче
,що мов не бійся Андрійчику,мені татко казали,що всі мої гріхи ,як виходитиму
заміж,бояри кіньми розіб’ють.
Степан. Та ну! (захоплено).
Андрій. Гну. То ти ж мене
знаєш. Боже збав,що погане думати. Ми посиділи отам під черемхою,в кінці
городу,де ото копицю сіна корови учора розгаргузили…І все.
Степан. Так то ,може,на корів
тільки звертають?(сміється і по-дружньому
штовха співрозмовника в плече,змовницьки підморгуючи)
Клацнули
двері. На ганку з’явився Грицько. Одяг залишився той самий,тільки надів
начищені черевики.
Степан.(розводить задоволено
руками)Оце парень! Оце він! Ти тільки глянь Андрію.
Андрій піднімається до хлопця по східцях.
Обходить зусібіч. Бере за руку і різко крутить його кругом себе.
Андрій. Нути,брат,франт. Та за
такого не тільки попівна,а самого пана голови донька заміж вийде. Поглянь,як
черевики блищать.
Грицько.(задоволено) Ото ж бо я
і подумав – стоятиме наречена , колупатиме припічка, доки ми
свататимемось,опустивши до низу погляд. А там … мої черевики,що дзеркало. От
вона і клюне.
Степан. Ти ж тільки Грицю більше
мовчи. За тебе ми будемо говорити. А вже якщо надумаєш що сказати,то щоб те слово було
миленьким,золотеньким та смачненьким. Второпав? Щоб слухати його хотілося.
Грицько. Та ,що я ,дядьку
Степане,зовсім бовдур?
Степан Ну добре,добре . Ходімо.
Андрій відчиняє хвіртку і перше .що почули
від нього – це "Тьху”.
Андрій. Тьху на тебе,Галько. Ну
куди тебе оце несе?Аж на тім краю села живе
І треба ж
тобі зустрітись в такий непідходящий момент.
Галька. Не закудикуй(взялась
перед Андрієм в боки і так мило тернулася об чоловічі груди своїми,що в того
ледь дух не перехопило)
Проходячи повз сватуна жінка ще раз кинула веселий
,звабливий погляд на остовпілого. Той вдавившись слиною закашлявся.
Степан.(
штовха товариша) Ну пішли,пішли. Чого став, наче кам’яна баба у степах
Чорномор’я?
Андрій. Та іду,іду. (і не
зводячи погляду із Гальки пошвендяв слідом за нею)
Степан. Андрію! Так нам же в
інший бік.
Той оглянувся і повернув до своїх. Сватачі
зареготали.
Грицько
йшов по заду дядьків і повторював одне і те ж саме.
Грицько.
Маленьке,золотеньке,смачненьке,маленьке,золотеньке,смачненьке….
Кінець першої картини.
|