Синова яблуня
-1-
Ранок заглядає у вікно та не веселить. Обоє
– жінка і дім ,вросли до шматочка рідної землі,пустивши глибоко кожен своє коріння,як ота,посаджена неподалік
обійстя,сином тітки ,яблуня.
Здалеку бачу жіночку,колись голосисту
тьохкалку,вкрай допитливу та язикату. Сидить на лавочці,біля колодязя,склавши у
пелену руки і щось тихо бурмоче…
-2-
Крізь пляшку горілки можна глянути на сонце
не мружачи очей. Ось Лєра і дивився на світило,майже кожного дня,приплямкуючи
губами. А,що п*яний може вам сказати?
Хіба помахає руками гамселячи дружину. Не обділить увагою і тих,хто стане на її
захист. Попадеш під гарячу руку – начувайся.
Чоловік був міцної статури, гарячкуватий,мов
приблудній циган,що частенько заходив у село. До речі,коней любив більше
,мабуть,ніж свою половинку і вони його
розуміли. Не було на фермі жодного баского ,якого він би не об*їздив.
-3-
Після того,як
втратив Лєра подругу сім*ї,кажуть втопилась ,не без його допомоги,переїхав із
дружиною у інше село. До матері навідувався спочатку два-три рази на
тиждень,потім – рідше. Щоб неньці було легше із господарством,перебрав до себе
корову,теля,порося. Тітка Галина,так звали його маму,залишила собі лише курей.
Згодом їх лисиця гарно *потріпала*.
Довбеться старенька на городі,а очі по
дорозі так і прядуть. Чи не їдуть,бува,гості? Вже давненько не навідувалися. Як
вони там? Може синок пити кинув,хазяїном став? Востаннє місяць як бачила. Ось
тут ,на лавочці,сиділи. Говорив син до неньки,а його очі,як озонова дірка в
небі,порожніли байдужістю.
Чи ти не хворий Валєрчику? Можливо давні
болячки не дають спасу? Материне серце рвалося із грудей,тремтіло і билося,мов
птаха у шибку,не знаходячи порятунку. Тривога обіймала душу. А потім ще й сон,будь
він тричі проклятий. Ніби обкопує син яблуню,що не копне -- то глина,що не
копне -- то глина…
--Це буде мені на мазальниці,--говорить. – Я,
он за городом,хату збудував.
--А там же у нас…--жінка закрила руками
обличчя, — кладовище,-- прошепотіла тремтячим голосом …
(далі буде)
| 
у Вас 
