Історія, котру буде опубліковано в першому випуску газети "Студентська териtорія" (дітище нашого факультету)
Громадський транспорт і -guns`n`roses-
Ксаню злегка похитувало, а рука вже давно заніміла від тривалого перебування в вертикальному положенні. Страшенно хочеться спати і злегка нудить. Ні, то не наслідок алкогольного передозу(вання) - просто в черговий раз не встигла поснідати. Ну от завше так! І тепер у шлунку млоїть, слина загрожує загуснути до консистенції сметани, а з голови не виходить нав’язлива думка про канапки з сиром і гарячу каву. «Ех…» – на мінорній ноті ранкових роздумів Ксаня кумедно шморгнула носом і невдоволено зітхнула, чим заслужила осудливий погляд фешенебельної рудо-хімічно-закучерявленої тітоньки, яка ось уже п’яту хвилину «висить» поряд на поручнях і все намагається влучити своєю порноакторською шпилькою в Ксанин жовтий кед. Громадський транспорт-нічого не вдієш… Ще чотири зупинки їхати… До-о-овго. Ксаня критично оцінює власне відображення в склі тролейбусних вікон. Ото й вигляд: очі запалені, на щоках сонний рум’янець, а з-під шапки стирчить антенкою неслухняне пасмо… От до чого доводить кропотіння над рефератом до третьої ночі. Та й ще цей кітчово-яскравий пакет з дурнуватим малюнком доводиться в руках тримати. А що робити: улюблений наплічник сумирно переживши вчорашнє «велике прання», сохне на гуртожитському балконі, спокушаючи блиском металевих застібок усяке злодійкувате птаство на кшталт сорок. Отож, нічого не вдієш – доведеться до універу з пакетиком. Плавний хід тролейбуса діє на Ксаню заколисуюче. По брудному склу ковзають дощові патьоки: перший весняний дощ… Розпливаються за вікном знайомі до збайдужіння пейзажі чужого міста. «There's a heaven above you baby-y!... And don't you cry tonight…» - горланить-підбадьорює в навушниках плеєра Аксель Роуз з Guns`n`Roses-у, і на серці теплішає… Не переживай, дівчинко - то все дрібниці. «Може, і справді дрібниці»,-думає Ксаня, помічаючи на собі погляд симпатичного й трохи пелехатого хлопця. - Кумедно, й пакет у нього точнісінько такий самий: теж помальований в смішні сердечка…» Тут раптово з гнітючим звуком тертя мокрих шин об ще більш мокрий асфальт, тролейбус різко гальмує на зупинці, і Ксанині філософствування мало не закінчуються трагічно: не втримавшись, вона зашпорталась через ногу пелехатого сусіда, вигляд якого щойно так прискіпливо аналізувала, випустила з рук свою злощасну целофанову торбину і ледве не поцілувала носом власне відображення на вкритому патьоками склі. Добре, що хлопець встиг схопити її за комір. Ксаня почервоніла, схопила з підлоги пакет і буркнувши під ніс «Дякую», вибігла на зупинку. «В житті так соромно не було… От тобі і don’t you cry, baby…Чудовий початок чудового дня, називається!» А улюблена пісня, поставлена на Replay, продовжувала переконувати в протилежному: «Something is changing inside you, And don't you know… Don't you cry tonight….», і Ксаня поспішала до корпусу, не знаючи, що замість вимученого реферату з культурології, несе в пакеті курсову з «Теорії міри і інтеграла» і, тим паче, навіть уявити не могла стражденницький вираз обличчя бідного пелехатого хлопця, який щойно зійшовши на своїй зупинці, здригнувся від незнайомої мелодії мобільного, долинаючої з пакета. І не знала, що буде багато сліз, через загублений мобільний і зовсім трошки (ну..три години безперервного ревіння – то ж мізер порівняно з вічністю буття, хіба ні?) через реферат. І навіть ще не підозрювала, що буде дзвінок, що буде зустріч о 16.00 біля пам»ятника Шевченку і церемонний обмін пакетами, який завершиться ненав’язливим запрошенням в кав´ярню, а вже через тиждень вони, після вечірнього побачення, стоятимуть біля її гуртожитка і слухатимуть разом: «Give me a whisper...And give me a sign... Give me a kiss before you tell me goodbye».
Чудово написано! Читається легко і, ніби повертаєшся у студентське життя-буття.... Дякую! Бажаю багато гарних відгуків і тоді, коли історія вже буде опублікованою в першому випуску газети "Студентська териtорія"
Нє... Не сценарист.. просто твір треба було підігнати під формат рубрики.. Плюс, головний редактор попрохав, щоб кінцівка поZитивна... Отак от.... СВобода волевиявлення, називаєЦЦя...
Університетська. "Територія студента". В першому номері була ця історія. В №2 - було опубліковано верлібр "Пальто"...але за слово "грьобане" редакторові троха перепало)
Значить вона також давненько в неті сидить.. Гггг-варіація нетівського "бугага" і lol. Просто нетівський молодіжний сленг. Правда, мені досить дивно помічати, як мої нетівські товариші й товаришки починають вживати типово мої словечка типу "фак, ну й день сьогодні"..г Асиміляція, чи що? А Карпа - легке чтиво для розваги і для розкремпованості (соррі за полонізм - кордон близько) молодого покоління. В цьому її плюс. А мені заплутаності хочеться. Почитайте ПАвича.)
Співанко,-ти моя зірка удачі) Лишень вчора згадувала, що "ах як шкода, що після чергового "польоту" у небуття мого віндовса стерся цей твір") Я ж геть забула, що на сайті його виклала:) Все ж таки, як не як, згадка про перший випуск факультетського видання)
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn:Про що суперечка? Я не хочу цитувати вами сказаного. Перечитайте його самі. Що таке домінуюча їжа? Це та їжа, яку ви переважно споживаєте <
ruhlyvy:Я ніде не сказав, що в Америці є суто мерзений фаст-фуд і нічого іншого! Я сказав, те, що сказав: фаст-фуд є ДОМІНУЮЧОЮ їжею для ПЕРЕВАЖНОЇ БІЛЬШОСТІ аме
ruhlyvy:Я ніде не сказав, що в Америці є суто мерзений фаст-фуд і нічого іншого! Я сказав, те, що сказав: фаст-фуд є ДОМІНУЮЧОЮ їжею для ПЕРЕВАЖНОЇ БІЛЬШОСТІ американців! ДОМІ
ivanpetryshyn:Ibid: І, все ж: треба б все таки говорити те, що є. Я нічого не перебільшую: усе це- не моє, як ви кажете, ОСОБИСТЕ бачення Америки, а- досвід з ж
у Вас 
0
