Вт, 05.11.2024, 05:45
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1047]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2698]
Вірш-пісня [545]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [269]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3384]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [314]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [907]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
У Вас є власний сайт?
Всего ответов: 551

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

НІЧНІ ВУЛИЦІ

      Ганна йшла, з острахом розглядаючи численні високі й густі кущі обабіч кам’янистої стежки, прислухаючись до темного довкілля. «Жоден ліхтар не працює! Як можна так знущатися над людьми?!», – виринуло з серця дівчини щире обурення. «Як я вскочила в цю халепу? Нащо я тільки з ним поїхала?», – запитувала себе. «Моторошний район», – подумала, невпевнено озирнувшись. «Принаймні, вночі», – додала, здригнувшись і пришвидшивши крок. Раптовий звук випущеного десь досить далеко феєрверку грубо ляснув по натягнутих нервах.
     «Слухай, вибач, але я втомилася й, краще, поїду додому маршруткою», – із ввічливою усмішкою відмовила вона Степанові, який наполегливо запрошував її до своєї автівки. «Ганю, та давай я тебе відвезу! До того ж, мені доконче треба з тобою поговорити!», – продовжував умовляти її хлопець. Дівчину ще терзали неприємні відчуття після їхньої вчорашньої сварки. «Мила, чого ти така вперта? Їдьмо зі мною, а то я ще буду хвилюватися за тебе! Будь ласка!», – не втрачав надії Степан. Ганна махнула рукою їхнім спільним друзям і мовчки сіла до «Тойоти».
      Вони проїхали хвилин із десять, не промовивши одне до одного ані слова. 
– Зачини, будь ласка, вікно. Мене лякає цей приватний сектор: на відстані руки від мене справжні хащі. А ти ще їдеш так повільно. Жах! Як вони тут пересуваються по цих розбитих, не асфальтованих дорогах?! – Сказала раптом дівчина.
– Чого ти боїшся? Я ж поряд.
– Слухай, невже важко зробити так, як я тебе прошу! У житті всяке буває. Зачини, будь ласка. – Промовила Ганна, стараючись придушити злість, образу, страх, що вирували всередині.
– Це ж літо! Якщо я зараз це зроблю, ми тут задихнемося.
Вона зірвалася. Не втерпіла. Шаленим штормом неконтрольований потік грубощів розхитав до краю й без того натягнуті взаємини. Атмосфера зайнялася чорним полум’ям.
– Зупини машину! Я вийду! Хай би тебе ніколи більше не бачити! – кричала несамовито.
– Та ти ж боїшся! Сиди й не тявкай! Довезу тебе додому, а тоді вже – прощавай!
– Зупини! Я викличу таксі! Та зупини вже! – не вгамовувалася Ганна.
     Степан щосили натиснув на гальма. Дівчина вилетіла з автівки, грюкнувши дверцятами. 
– Бувай здорова! – гримнув він, уже не дивлячись на неї.
     Вона ж одразу полізла до своєї сумочки, намацуючи й перебираючи її зміст. «Де ж той мобільний?», – нервово шепотіла вона. Ще кілька хвилин наполегливо шукала, панічно боячись повірити, що забула вдома те, що могло б її зараз урятувати. «Немає!», – простогнала. Її охопив відчай. Подивившись навколо, Ганна здригнулася: обох кінців зовсім не освітленої вулиці видно не було, шлях проходив поміж страшні чагарники, будинки стояли з темними вікнами. Дівчина відчула, ніби якась убивча рука схопила її за серце й стиснула щосили. «Боже, хоч би вибратися звідси! Хоч би вибратися! Хоч би…», – не пам’ятаючи себе, шепотіла вона, як раптом почулося завивання якогось собаки. Ганна заклякла. Їй одразу ж згадалися ті жахливі миті, що вона пережила, коли стрімголов бігла від якогось, мабуть, скаженого пса, та й то вдень і поблизу центру міста, а не поночі серед таких хащ. «Ні! Годі стояти! Треба йти!», – намагалася вплинути сама на себе.
     Незвично холодний, як для вересня, вітер брутально впивався в дівчину, одягнуту в тонку сукню й легкий піджак. Але вона того не помічала: буревій страху в серці перебивав усі інші відчуття. Йшла спочатку повільно, потім пришвидшила темп. Крок за кроком… «Ще й ніч така темна. Жодної зірки не видно. Місяць не світить. Хмари, хмари, хмари…», – сердилася в собі.
     Уважно придивляючись до чагарників, Ганна раптом помітила якийсь рух в одному з них. Серце шалено забилося. Кілька секунд дівчина, не сходячи з місця, пильно вглядалася в густі чорні зарості. Зробила крок уперед. Затремтіла на всьому тілі. Ще крок. Задрижала ще сильніше. Знову рух. Перелякана, побігла, не озираючись. Забула про свої високі підбори, про розбиту стежку, про каміння під ногами. Ганну не турбувало нічого, крім небезпеки, що, як вона гадала, причаїлася десь поблизу й чатує на неї. Летіла стрімголов десь хвилин із десять. Зупинилася. У грудях боліло від шаленого бігу. Дівчина подивилася назад. Темно. Лячно. Кинула уважний погляд на всі боки. «Але ж видно так мало! Чому це сталося зі мною? Чому?»,– страждала в собі.  
     За дві з половиною години Ганна вже була поблизу центру міста. Проспект, осяяний численними ліхтарями й неоновими вітринами, знаний дівчиною до останнього стовпа, викликав у неї не тільки довіру, а й несамовиту радість, здавалося, безмежне щастя. Після диких і зовсім чужих для неї лабіринтів приватного сектору тут Ганна почувалася так, ніби вже переступила поріг своєї квартири. Ноги підкошувались від мандрівки містом на шпильках. Дівчина сіла на лавку й запалила. «Як добре! Десять хвилин, і я вдома!», – раділа. «Хочеться пити. Треба буде заскочити в …», – думка обірвалася. Хтось іззаду різко потягнув за ручку її сумочки. Ганна скрикнула й ухопилася за неї, щосили намагаючись вирвати її з рук незнайомця. Секунда, і дівчина впала на асфальт. Рукав плаща побагровів. «Як? Чому?», – в нестямі шепотіли скривлені вуста. Думки й почуття поснули. Не було вже ані страху, ані радості.

Додав: Abigel (27.08.2011) | Автор: © Берберфіш Марія
 
Розміщено на сторінці: Проза, Берберфіш Марія

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2978 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 19
avatar
1 Davudenko • 15:22, 27.08.2011 [Лінк на твір]
ПАНІ МАРІЯ. ЧИТАВ З ЗАДОВЕЛЕННЯМ. ПРИЙМІТЬ МОЇ ЩИРІ. hands hands hands hands hands hands hands
avatar
4 Abigel • 23:51, 27.08.2011 [Лінк на твір]
Дякую, пане Іване, за приязне ставлення до моєї творчості! Це дуже-дуже приємно! yes
avatar
2 jakov-buga • 18:25, 27.08.2011 [Лінк на твір]
Манера викладу твору,як на мене ,чудова.А тепер буду сидіть домислювать хто? і чому?
avatar
5 Abigel • 00:02, 28.08.2011 [Лінк на твір]
Велике Вам спасибі, пане Якове, за гарний коментар!
Хто й чому? Та звичайний крадій через прагнення легкої наживи. Дівчина опинилася не в тому місці й не в той час. Але це далеко не головне у творі. Навіть якби на неї напав хтось інший з інакшої причини, це не змінило б ідеї.
avatar
7 jakov-buga • 08:07, 28.08.2011 [Лінк на твір]
Через *скабку* в розумі і постраждала.Буває.І ще раз дякую за гарний твір. up
avatar
8 Abigel • 14:16, 28.08.2011 [Лінк на твір]
Це Ви, мабуть, про те, що героїня вийшла з автівки посеред темної вулиці? Згодна, нерозумний вчинок. Нізащо б так не зробила. Але ж то не всім удається контролювати себе в стані афекту...
avatar
10 jakov-buga • 17:47, 28.08.2011 [Лінк на твір]
В народі говорять:*За дурної голови і ногам горе*,а в тебе вийшло горе у квадраті.
avatar
3 taisa75 • 21:44, 27.08.2011 [Лінк на твір]
Жах...як гарно!:)
avatar
6 Abigel • 00:03, 28.08.2011 [Лінк на твір]
Дякую Вам, пані Таїсіє, за увагу! Я рада, що Вам сподобалося! yes
avatar
Часто молодими людьми (а інколи й літніми),керує не розум ,а бажання
довести щось комусь за будь яку ціну,хоча потім про це і жалкуватимеш.Гарно
передані переживання дівчини,її стан під час нічної прогулянки.Кінцівка несе
також багато повчального-НЕ КАЖИ ГОП ,ПОКИ НЕ ПЕРЕСКОЧИШ.А взагалі,
цей твір обов"язковий для читання дітям перехідного віку.Ваша майстерність
не потребує оцінки та все одно скажу -МОЛОДЕЦЬ,такі оповідання потрібні
завжди. hands hands hands hands hands hands hands
avatar
14 Abigel • 23:26, 29.08.2011 [Лінк на твір]
Дякую Вам щиро, пані Галино, за теплий коментар, за розуміння мого твору, за увагу!
avatar
Прочитала з великим задоволенням. Захопилася від початку. Гарно!!!
avatar
15 Abigel • 23:27, 29.08.2011 [Лінк на твір]
Сердечне спасибі Вам, пані Алло, за такий гарний відгук! Дуже-дуже приємно!
avatar
12 укран • 21:31, 28.08.2011 [Лінк на твір]
У вас гарно вийшло, правдиво я згадував себе і порівнював (я двічі блудив не знаючи куди йти, та судячи з твору ви також мабуть пережили всі ці почуття), все до деталей точно, ви молодець up yes Крім того про героїню ви написали чітко все як по правилах життя, через гордість впертість і нестерпність наступає саме така доля. Дуже дякую. respect
avatar
16 Abigel • 23:29, 29.08.2011 [Лінк на твір]
Дякую Вам за увагу й за чудовий відгук! yes
avatar
13 werty • 20:59, 29.08.2011 [Лінк на твір]
Гарна новела. Цікава вже тим, що не залишає байдужим, викликаючи мішанину співчуття і осуду за легковажність і впертість. Але такі люди є і ви це тонко підмітили.
avatar
17 Abigel • 23:30, 29.08.2011 [Лінк на твір]
Велике Вам спасибі, пане Валерію! Мені дуже приємні Ваші слова!
avatar
18 Asedo1949 • 17:58, 30.08.2011 [Лінк на твір]
Дуже цікава робота, п. Марія! Одним подихом прочитала і о, жах! Так мені чомусь шкода дівчинки. respect hands hands hands
avatar
19 Abigel • 23:05, 30.08.2011 [Лінк на твір]
Дякую Вам, пані Катерино, за добрий відгук! Мені теж шкода свою героїню. smile


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect


leskiv: Щиро дякую. s-7


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz