На порозі вже стояла весна, проте зима із заморозками не віддавала своїх позицій. Здавалося б уже от-от повинна запанувати довгоочікувана плюсова температура. Цього дня у Голосіївку завітали незвані гості – два чоловіка циганської зовнішності. У кожного було по дві великих сумки. Вони почали відвідувати жителів вулиці Центральна, але довго не затримувались у одного господаря. Завітали вони і до старенької баби Софії. Проте гостювали вони у неї приблизно з годину. Потім вийшли і попрямували шукати будинок Петра Гайки із сусідньої вулиці. Сумки їхні немов поважчали. Можливо добра бабуся щось їм з харчів у дорогу дала? Гайку довго шукати не прийшлося. Двохповерховий будинок скраю села поблизу лісу важко було не помітити. Неочікувані гості подзвонили кнопкою біля фірточки. Через хвилину двохметрові ворота відкрились і вийшов господар: -Що ви тут забули? – з пересердя запитав Петро -Добрий дзень панє – відповів старший чоловік, і на мить замовк, та все ж помітивши, що господар не має бажання вітатись продовжив - ми до вас прибилі із дальокіх зємєль. Там у сєбя на родінє ми самі вирощуваєм бульбу харошаго уражаю. Того года у нас бил слишком большой урожай, уроділо замного даже для продажи і цена пошла на спад, ми ре шилі перезимовать бульби і… -Так я і сам знаю, що того року була занадто низька ціна щоб продавати картоплю, добре що я завіз у місто і ще молодою продав за вищими цінами, проте для себе і на насіння ще залишилась, а вас мені шкода продавайте комусь іншому… -Понімаєтє панє, ми хотім вам прадать свой лучший сорт бульби, так сказать подєлицца із своєво поля вашему, єта новейшая селекционная розработка, самий плодовитий «картошка» у мірє -І чим же ви мені це докажете, поки вона виросте ви будете далеко звідси.. -Так ето нє всє преимущества, она єщьо обладаєт сладким прівкусом, кроме несколько повишеного вмєсту углєродов у нійо много вітамінов, бєлков і крохмала, да єто королева всех сортов бульб. Гайка задумався, а можливо це і справді якийсь новий сорт, а я так от його проморгаю: -Давайте перевіримо хлопці вашу картошку, звісно у мене немає лабораторії для перевірки її на поживні речовини, але якщо вона справді така корисна і багата навіть на вуглеводи то я після варіння відчую її солодкий присмак, пішли будете обирати свою картоплю. -Ой панє ми спєшимо, нам додому сєгодня надо добратса, давайтє лучше ми єйо у мундирах зварім, будєт і бистреє і корисніє, бо через кожицу все полезниє вещества нє вийдут у воду. -Ну добре, крім того у мене вже досі на плиті вода закипіла. Гайка провів гостей на кухню. Старший чоловік відібрав декілька картопель і кинув у відерце з киплячою водою. Незабаром Петро насолоджувався дивним солодкуватим присмаком. «А все таки не обманювали» - задоволено посміхався він: -То по скільки будете продавати картоплю. -Осєнью етот найлучший сорт стоїл трі рубля за кілограм, а ми вам хотім за четирє продать -Три і забираю всю принесену вами картоплю -Нєт, давайте четирє, ми єхалі з дальока нє для тово чтоби вернутса нє з чем -Максимум три п’ятдесят, подумайте, я ж забиру всю картоплю вам не прийдеться ходити по селах, ви якнайшвидше вирушите додому. -Ой панє це грабєж, але і домой нам нужно скоряє прієхать, ну харашо, только ви забіраєтє всю бульбу. Гайка був на сьомому небі від щастя. Це ж лише у його на полі на весь район, та що там район, на цілу область буде лише такий смачний сорт картоплі. При висипані у льох, Петра трохи насторожив звук падіння картоплі. «Ето так нада, когда много полезново у бульбє она стаєт нємножка твердой, от єтого і такой звонкий звук сталкаванія, ви возьмітє вашу і сталкніте с нашей – звука нє будєт, потому што полезних вєществ у вашей картошки нєдостаточно для такого звука» - пояснював старший чоловік. Гайка, перевіривши цей факт, здивовано погодився. Незабаром двоє чоловіків попрямували знову до баби Софії. Старенька радісно попрощалась із ними і напевно у дорогу знову їм чогось дала, бо вийшли гості із такими ж повними сумками. Сусідка, баба Горпина не витримала від цікавості і скоріше попрямувала все розпитувати у своєї подруги. Радісна баба Софія розповідала їй:«От славні хлопці, вуни хутіли мені прудати якісь шуби, а я дурна рузплакалась, що не маю навіть картошкі на життє, муя ж то всейка пумерзла у копанці, вуна ж тверда як камінь, її обібрати не можна, тико у мундирах і вару от тико якась солодша стала, али ж зара мурози пруйдуть і вуна пугниє, навіть на насіннє ни буде ни те шо їсти зварити. Вони зчулились, виложили свуї лахи і всю пиримерзшу мую картошку своїми сумками пувизли на якісь завод, там за день той завод її пириробить і ше люди зїдять, бач навіть гроши отдали, правда пу рублю за кілограм, али типер я можу субі купити хурошиї в людей, от славні хлопці!».
Радий, що вам сподобалось, писатиму, писатиму ще, хоча з кожним разом боюся, що вийде щось гірше і погане, ну все ж пишу не через страх помилок, а тому що хочу показати читачам життя сільських людей!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
2
