В Ґаллію гостинную
по пізнання лину я.
Поспішаю,
залишаю
товариство миле.
У сльозах зібрання,
туги розставання
дзвони час пробили.
О співучні щирії,
прошу, не сваріться!
З вами жив у мирі я,
рідненькі, журіться!
Човен плине в бистрину,
веслую, дивіться:
вирушаю в чужину,
за друга моліться!
Вчувши плач віршований,
на весь гурт студентський
гляне хай схвильований
наш Отець Вселенський:
хай сприяє, захищає
темних, едукованих,
вічно хай перебуває
у серцях згорьованих!
Сльозами очі вмилися
на згадку про родину;
але, якщо судилося,
до неї знов прилину,
і, як колись у давнину,
я знов її очолю,
коли навіки не засну
у мандрах і в недолі.
Прощавай же, Богом дана,
славна Свевіє* кохана!
Здрастуй, мудрістю вінчанна
Франкіє давно жадана!
Прийми ж іноземного
науки фанатика,
що колись із темного
зробиться сократиком.
Духу і душі горіння
у Того вкладаю руки,
Хто здобув мені спасіння,
перенісши люті муки,
і жінкам як Бог явився
в День Преславний Воскресіння,
багряницею повився
в час від Босри** Вознесіння.
Розділення неповне
між нами відбувається:
лиш плотське, не духовне
до часу розлучається.
Я з вами, доки житиму,
тому що дух із вами,
і подумки сидітиму
за дружніми столами.
У дивоград пізнання
поспішаю знову;
нехай же дух навчання
буде в юнакові;
так наснажить і осяє
бідного хлопчину,
що напевне він придбає
сховану перлину.
** - посилання на пророцтво з Книги Ісаї (гл. 63, в. 1):
Хто ж це йде з Едому, у багряних шатах з Боцри? Такий величний у своїй одежі, що виступає повний сили? Це я, той, що повідає справедливість, великий у спасінні.
Hospita in Gallia
nunc me vocant studia.
Vadam ergo,
flens a tergo
socios relinquo.
Plangite, discipuli!
lugubris discidii
tempore propinquo.
O consortes studii,
deprecor, valete!
Quos benigne colui,
filii, dolete!
Classem solvo litore,
remigo, videte:
proficisco peregre,
socium deflete!
Versibus elegicis
coetum discipulorum
commendo cum lacrimis
iam Deo deorum:
foveat et protegat
magnos cum pusillis,
custodiat et maneat
perenniter cum illis!
Rorate, mea lumina,
super gregem meum;
si concedent numina,
revisitabo eum,
et, sicut a principio,
super hunc regnabo,
si non in exilio
miser expirabo.
Vale, dulcis patria,
suavis Suevorum Suevia!
Salve dilecta Francia,
philosophorum curia!
Suscipe discipulum
in te peregrinum;
quem post dierum circulum
remittes Socratinum.
In manus eius animam
et spiritum commendo,
qui se dedit in victimam
pro me redimendo
et verus innotuit
Deus resurgendo,
de Bosra tinctis vestibus
coelos ascendendo.
Duplex est divisio:
una substantiarum,
quae fit in hoc discidio,
sed non animarum.
Vobiscum sum, dum vixero,
spiritu praesente,
licet absens abero
corpore, non mente.
Ad urbem sapientiae
denuo festino;
spiritus scientiae
assit peregrino;
visitet, illuminet
mentem imperitam,
ut mysticam sufficiam
mercari margaritam.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2854 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас