Вітаю Вас Гість | RSS

До головної/НОВИНИ САЙТУ | Реєстрація | Вхід

Пт, 22.11.2024, 17:35

Меню сайту

НОВИНИ

ПОЕЗІЯ та ПРОЗА

	- Вірші про солдат АТО і ООС
	- Музична скринька

ФОРУМ

ФОТОАЛЬБОМ

ВІДЕОАЛЬБОМ

АКТИВНІСТЬ

ВІКТОРИНИ/ТЕСТИ

Про сайт і правила сайту

Благодійна допомога на розвиток сайту

- моб. версія

Анумо знову віршувать! 05-07

На сайті всього: 20

Гостей: 20

Користувачів: 0

Пошук на "Анумо...!"

Категорії каталогу

Проза [1051]

Прозові твори друкуються тільки тут

Відеовірші [134]

Аудіовірші [49]

Українцям [2699]

Вірш-пісня [546]

Вірші про Україну [1482]

Вірші про рідний край [808]

село

Вірші про мову [270]

Збірки поезії, поеми [112]

Абетка [23]

Акровірш [32]

акровірші на форумі

Байка [108]

Загадки [15]

Верлібр [144]

верлібри на форумі

Елегія [51]

елегії на форумі

Історичні вірші [290]

вірші про голодомор, вірші про історію народу

Вірш-усмішка [999]

гумор

Вірші про сім'ю [402]

сім'я у віршах, вірші про батьків

Вірші про рідню [152]

вірші про брата, вірші про сестру

Вірші про жінок [663]

вірші про маму, вірші про дружину

Вірші про чоловіків [111]

вірші про батька, чоловік

Вірші про військових, армію [211]

вірші про захисників Вітчизни, про армію та військо

Вірші про Перемогу, війну [415]

Перемога, війна

Вірші про кохання [3388]

Вірші про друзів [715]

Вірш-казка [132]

Казка (проза) [29]

Проза для та про дітей [19]

Вірші для дітей [334]

Вірші про дитинство [323]

Вірші про навчання [59]

випускний вечір вірші

Вірші про професію [83]

Вірші про eмiгрантів [147]

Вірші в перекладі [708]

Вірші про свята [203]

Вірші про спорт [18]

спортивні вірші

Вірші про природу [1224]

вірші про квіти, вірші про ліс, вірші про дощ

Вірш-тост, вірш-привітання [121]

Для мене поезія - це [191]

Поети [275]

Поетична майстерня [51]

Оповідання, про поетів, творчість [24]

Релігія [316]

Щастя - ... [600]

Жінка - ... [263]

Життя... [4484]

Філософам [1308]

Громадянину [909]

Метафізика [157]

Опитування для Вас:

ШЛЯХ до ТВОРУ:


Вірші/статті
	Твори за тематикою	Вірші про друзів

Світа і гріха

Ми діти світа і гріха.

Ми діти чорної змії.

Здобутки предків і свої

Не несемо у майбуття.

Слабкі ми. щоб нести любов

І дарувати ворогам,

Бо гріх дороги пише нам,

А в жилах - без поживи кров.

Що в наших генах, промовчу.

Повінь гріха розлилась в круг.

Діти голодні наших слів

Щоб птах любові говорив.

Заржавілий життя ланцюг

Надію й душу в нас скорив.

05.06.2010р.

Розміщено на сторінці: Вірші про друзів, Шляхтич Василь

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1832 чол.

у Вас # закладок

Автору за твір:

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар

Всього коментарів: 16
Порядок виводу коментарів: 3Спам 1 ЛюК • 23:20, 05.06.2010 [Лінк на твір] Ну і неправда! Чого ж так безпросвітно? 0Спам 5 Szlachtycz • 20:24, 06.06.2010 [Лінк на твір] Буду дуже вдячний побачити "неправду" у свойому вірші. Дуже прошу, докажіть, що неправдиве я написав. З повагою Васильт Шляхтич 2Спам 13 ЛюК • 23:35, 06.06.2010 [Лінк на твір] Шановний і шанований мною пане Василю.В кожному Вашому вірші - туга.В кожному слові - любов.Практично в кожній букві - причасність до подій в НАШІЙ країні.Тому, коли я читаю в поезії "ми", то й сприймаю "я + ти + він". І всі ми в одній окремо взятій країні - найкращій у світі, квітучій, самобутній, - нашій Україні. Я народилася в ній, І народили мене українці, і схожа я на українку, і розмовляю я українською(і діди були такі, і діти тепер такі)і гени у мене відповідні.І ніхто мені ніякого ланцюга на шию не почепить, якщо я цього не захочу. Але, признаюся чесно, на Майдан я у свій час не ходила і, думаю, не піду, бо не вважаю, що в лозунгах, репетуванні та плескані в долоні та язиком є сенс.Навпаки, зі значно більшою повагою я поставилась до тих, хто в цей час( поки всі викрикували лозунги) випікав, наприклад, хліб. Я також працювала, бо це був робочий день. Не знаю чи зрозумієте Ви мене, але я вважаю, що пояснила Вам свою позицію. А ще я думаю, що Міша дуже вдало зауважив про "погляд з другої країни". Можливо зі сторони видніше? 0Спам 15 Szlachtycz • 10:59, 07.06.2010 [Лінк на твір] Вельми шановна Пані Людмило. Я Вас добре зрозумів. Но на жаль Ви мене у тому вірші зовсім не зрозуміли. Того ось свого вірша я керую до ЛЮДЕЙ, до всіх людеей не керую його до одного народу чи одної нації. Я в тому вірші іду до світа, до всіх держав а нек лиш до НАШОЇ УЛЮБЛЕНОЇ УКРАЇНИ. Я тут свої думки вилив як ХРИСТІЯНИН а не як як лиш укроїнець, який проживає у діаспорі, у Польщі. Тут у польщі є така ось пословиця: -" uderz w stół, a nożyce się odezwą".Я не говорю, що в світі, а в тому і в Україні нема зовсім дробра. ВОНО Є!!! Я говорю про погані речі, про гріх, який розсівся серед усіх народів СВІТА, в тому і серед НАШОГО, УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Якщо у тому доведете мені, що я написав неправду, то охочо буду з Вами вести дискусію. З повагою Василь Шляхтич 1Спам 2 Did • 00:19, 06.06.2010 [Лінк на твір] І я згодний із Людмилою! Спробую пояснити чому. Здобутки предків я не загубив, надіюся, що не загублю до згину. Пам'ять про них, про наше минуле, а також віра в майбутнє, - живить мою кров. Про мої гени не потрібно соромитися мені нагадувати, бо я сам прекрасно знаю, що за віки там намішалося багато і різного. Але, пане Василю, порадьте тільки, що тепер мені з таким багажем робити? Тікати з рідної України, чи є ще якісь варіанти?.. За дітей власних мені геть зовсім не соромно, я навпаки - тільки пишаюся ними, гордий, що батьківська наука не пропала дарма. І ланцюг не скорив, бо не всі його ланки віднедавна на місці. Може такий вірш краще писати від першої особи? Не ображайтеся лише, але мені справді неприємно коли мене позбавляють мого власного Я. За себе, за свої дії я звик відповідати сам. Щиро раджу це робити і другим. З повагою до вас Did. 0Спам 7 Szlachtycz • 20:37, 06.06.2010 [Лінк на твір] Вельми шановний Пане Вікторе. Я к бачу, Ви зовсім не зрозуміли мого вірша. Думаю, що не тільки Ви. Дуже пршу, гляньте на перші рядки того вірша. Чи там є написане "ВИ" чи там є написане "Ми"? Там виразно написано [/b]Ми[b]! В ньому виразно про нас, як дітей світа. Чи ми не діти світа? Чи ми не діти гріха?Дуже прошу ідіть моєю стежиною розуміння. Чи я тут про яку небуть націю або державу написав? Ось НІ!!! А чи ми, як МИ можемо сказати, що в нас ніякого гріха немає? Дуже Вас прошу, прочитайте того вірша ще хочби один раз і тоді дайте своє слово. З повагою Василь Шляхтич 2Спам 10 Did • 21:11, 06.06.2010 [Лінк на твір] Так і я про те МИ і повів мову. Було б там ваше Я, моя реакція була б іншою. Невже ви особисто ніяких здобутків предків не несете? Не обманюйте себе і мене. А мова йде саме про нас, не обов'язково географічно це уточнювати, бо написав рядки не поляк і не італієць. Важко жити на світі, Василю, несправедливого багато в житті, але ж ми живемо, родимо дітей, сіємо хліб, будуємо садиби, ми - ЖИВЕМО не скорені ні світом, ні життям! 2Спам 3 jakov-buga • 10:47, 06.06.2010 [Лінк на твір] Заржавілий життя ланцюг Та і віршик якийсь сіренький. Може б краще змінити перо на плуг, Та й довбатись в землі помаленьку. Нехай гріх пише нам скільки хоче доріг,але ми вибираєм ту,по якій ступала нога предка.І з гордістю ідем в майбуття. 1Спам 8 Szlachtycz • 20:44, 06.06.2010 [Лінк на твір] Ось шановний Пане, я не соромлюся свойого походження. Так, мої батьки були тільки хліборобами і навчили мене орати і плугом і пером.Навчили мене читати і писати та розуміти написане. Вам чомусь не вдалося мене зрозуміти. В може Ви не схотіли? Я свох слів соромитися не буду. Ви над своїми задумайте. З повагою Василь Шляхтич 0Спам 4 COCODE • 17:49, 06.06.2010 [Лінк на твір] Ні Василю, пера не кидай Досить вдало у тебе виходить Вірш не сірий, там правди по край І от от нас усіх це затопить. А "довбатись" в землі...... Що таке? Чому ні? Предків наших за це прославляли І вони гордо йшли Землероби були. А тепер це "довбатись" назвали Правда. А безпросвітно так по простій причині. Погляд з другої країни. Може порівняння до рівня життя. Сам іноді такий настрій маю 2Спам 6 Did • 20:27, 06.06.2010 [Лінк на твір] Міша, зрозумій тільки мене правильно, чого ми навчаємо молодших? Що ми дурні, нічого не варті, що за наші гріхи ми ніколи не розрахуємося і т.д. і т.п... Ну, яка тут гірка правда? Самі себе перед світом принижуємо, а потім дуже ображаємося, коли такі приниження чуємо від інших. Та ми самі спонукаємо їх до цього! І так продовжується уже довгий час. А де почуття гордості, патріотизму? Який народ собі подібне дозволяє? Моя позиція тут чітка і ясна - у таких рядках не любов до України, а її ганьба! Дуже прикро, але оце і є та сама болісна правда про яку ти говориш... 0Спам 11 45tom • 22:01, 06.06.2010 [Лінк на твір] Вікторе, я перечитав усі коменти і вірш, не хотів вмішуватися але...А де почуття гордості, патріотизму? Який народ собі подібне дозволяє?Почнемо з того що зараз у руки взяти глобус і подивитися уважно, чи знайдемо ми якусь державу де двічі, чи тричі судимий президент?І мало того на нього пів держави моляться до сліз і радіють, що він забирає мову, віддає території, залишки економіки в управління іншій державі.А та в знак подяки нам розповідає яка повинна бути у нас історія і так далі...яка повага?Який патріотизм?Про що йде мова...І може дійсно - це і є ганьба всім нам.Я зараз не про якісь акції непокори, я про свідомість нашу,хто буде нас поважати якщо ми самі себе не поважаємо... 0Спам 14 Did • 00:03, 07.06.2010 [Лінк на твір] Олексію, він, справді, не твій і не мій вибір, але, на превеликий жаль, більшість не всіх українців, а тільки тих, хто прийняв участь у виборах, віддала саме за нього свої голоси. Що тепер робити? Тільки через цього президента не пишатися своєю країною? А дзуськи, не діждетеся! Президентів ще буде багато, а народ український один, і я дуже гордий, що я - українець! Соромитися потрібно минувшини, бо там також є за що, але ж там є чим і пишатися. Не все гаразд і зараз, не заперечую. Але чому наш український менталітет бачить тільки чорне, а на біле не звертає увагу? Білого мало, але ж воно також присутнє в житті. Коли будемо говорити тільки про чорне - почорніємо самі і ніколи не відмиємося. Тому й кажу, що, попри всі помилки, потрібно навчитися спочатку поважати себе, а вже потім примусити поважати нас інших! А з таким песимістичним настроєм, навіть у поезії, ми далеко не зайдемо. 0Спам 9 Szlachtycz • 20:48, 06.06.2010 [Лінк на твір] Дуже дякую Вам за зрозуміння і підтримку. На думку прийшли мені всім знакомі слова - ...думайте, читайте...". І Ви так зробили. А деякі зробили навпаки. З повагою Василь Шляхтич 0Спам 12 Pushok • 22:57, 06.06.2010 [Лінк на твір] О так вірш заставляє подумати, та навчити своїх наступників. 0Спам 16 COCODE • 20:21, 07.06.2010 [Лінк на твір] Та розумію я тебе Вікторе. Розумію. У кожного В нас є в віршах повага до свого народу. У когось більше, у когось менше. І кожен з нас писав по чорні полоси. Хтось більше, хтось менше. "Що ми дурні, нічого не варті, що за наші гріхи ми ніколи не розрахуємося і т.д. і т.п... ".......Ми цього не навчаємо. У вірші сказано друге, що ми тонемо у гріху. Так воно і є. Доречі, прочитав вірш щераз. Його можна розуміти як коментуєш ти. Це однозначно. А можна і як я.

Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі