Життя зболіле і безсиле Йому байдужістю тяжить Бо немічні у нього крила А ще й кругом всюди гримить
Вік сів на нього й ріже тіло Хтось скаже що це не болить Він чує кості проржавілі В колінах ліктях вже скрипить
І що ж ця старість наробила Хоч ночі довгі він не спить То присипляє його сила А він безсилий що ж терпить Бачить священика з кадилом Який іде і намастить 27.06.2011р.
Правді заперечити не дасться. Правд міняти не треба. Буває, що ми свої думки міняємо на кращі, на завжди на правдиві. З повагою до Вас, Пані Любо Василь Шляхтич
Це світ бачений моїм зором, зором людини з роками. З повагою до Вас Василь Шляхтич
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Їжаки сумують за тим за чим і люди! За гармонією і людською теплотою душі! Яка береже і окутує добром! Дуже класний вірш. Прикро, що руйнуємо те, що дає життя.
kraynyuk46:Дякую, п. Таміло, за коментар. Це не тільки сумно, а й дуже боляче. І найстрашніше, що такими зрадниками виявилися люди, яких ми добре знаємо,
у Вас 
0
Гарно! Оце дід мало не втрапив у халепу! :s-