МІЙ ВОРОГ: ХТО ВІН?

О, знаю, знаю, що ніяк не личить,
Якщо ти жінка, брати меч до рук
І під нестримний серця свого стук
Іти крізь терня, стежкою у Вічність.
Рішучим кроком, з поглядом бійця,
Щомить в обійми кидатись стихії,
Приборкуючи в собі буревії,
Рвучи облудні маски із лиця.
Та прийде час – складеш і лук, і стріли,
Аби забули пальці тятиву,
Аби не лиш у снах, а наяву
Злилися дві Душі в єдине ціле.
І хай кружляє в небі чорний крук,
Мов демон лютий всіх твоїх баталій –
Жбурни під ноги зброю і печалі,
Зітри з душі всі тіні від розлук.
Ти станеш пристань – тиха і яснА,
Чийсь корабель прийде колись спочити,
Аби любов'ю дві Душі наситить
В країні мрій, де вічно є весна!