Маленька ще, а своє знає. Очі у неї як зірки. Як любо рідною співає... Вікном влітають її сни. Нині також вони в кімнаті. Уявою мені вони. Чарують величчю, мов святість. Кладуть на серце віри сніп, А колоски в ньому огрядні. Гадаю, з зерен буде хліб. А першим буде він, не заднім. Низенько кланяється всім. Надії батькам й дідам творить. Успіхи бачу в їй житті. Своєю чує і говорить. Як квітка в весняній росі. 22.11.2011р.
Гарно і мило Ви про свою онучечку, п. Василю, розповідаєте- очевидно, серце Ваше, повниться любов"ю.Підшліфуйте трішки віршик щодо наголосів та ритміки- буде дуже гарненько.
Дуже дякую Вам Пані Любо за коментар. Ваша правда, якщо йдеться моєї любові до внучки. Я, Пані Любо з любовю іду до усіх.Коли йдеться наголосів, то прошу вибачення. Я родом з Надсяння, де наголоси помішалися так, що важко мені їх відчути. Коли живеш в чужині, то хоч нехоч ти приймаєш наголоси словянських народів. Мені і моїм краянам вони зрозумілі. Я дуже вдячний Вам за слово. Прошу виправдання. З повагою Василь Шляхтич
Про внука написали, а тепер про внучку: Ігор і Ганнуся. Так незабаром ми з усією Вашою родиною познайомимося. Не легка то справа писати акровірші, ще й дотримуватися всіх канонів римування-віршування. Якщо чесно - про Ігоря Вам вдалося написати краще. Але то лише моя думка.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
