Від сну осінь пробудила журавлиний ключ, розправляє в небі крила, відліт неминуч. Піднімаються у вирій білі журавлі, роблять три круги прощання, й з рідної землі. Із весни до осені лелеча-малеча підросла і порівнялась по батьківські плечі. Научилася літати і шукати корм, в небі вміє вже тримати ключі різних форм. Перший раз ідуть у вирій молоді лелеки, батьки дітей проводжають в дорогу далеку. Повертаються весною, колишні малі - вже дорослі, й мають пару, білі журавлі. Вже батьки їм не потрібні, немає нужди, збудують самі гніздечко і малечу жди. Та потрібно, люди, знати, що ми не птахи; батьків треба пам'ятати, треба до них йти! Можна їхати, летіти, бігти і пливти. Ми ж для них завжди є діти, а вони батьки!
Гарний вірш ,п.Віталію. пронизаний темою батьківства і дітей , рідного краю. Але образи журавлів використовують дуже багато поетів. Спробуйте щось своє , нове.
Вітаю Вас,п.Віталію, на нашому сайті! Маю надію, що Вам тут сподобається і Ви знайдете підтримку, а якщо треба, то й допомогу. Гарних Вам віршів, а нам переглядів! Вірш мені сподобався!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
