Завжди з душею.
Що робити,коли пташка в неволі,
А діти вдома чекають голодні,
Що робити,коли вже не в змозі
Нагодувати,обняти ,дати любові.
Коли батьків не стало,донька одна
Ходить у школу з горем,сумна,
Не сприймає нікого,сама по життю,
Приходить додому,скаже бабці-«Люблю».
(Із циклу «Міні книги»)
Вступ
Було це у місті,а може й селі,жила собі дівчинка,не знала біди,любила батьків,а також бабусю.Ходила в садочок, там іграшки - гралась,любила життя таким ,яке було.Хотіла у ньому любові,уваги,бо бабця старенька,мати трудяга,а батько додому приходив вже п’яний …
Розділ І.Сила душі
17 квітня о 22.31 сталося жахливе.На ділянці дороги № 241 ,по невстановлені на даний момент причині,білий опель «Kadet» з номерним знаком ЧЖ 021-20 АА врізався в електричний стовп,при якому машина згоріла,і ті,хто перебували в ній-також.Надійшла більш детальна інформація:міліція на місці ДТП знайшла лише два однакових листка із різних паспортів,це був той листок в якому стояв «штамп»,який засвідчував,що тіла,які перебували в машині-чоловік і жінка.Також було знайдено бутилу з-під горілки,яка мабуть стала причиною аварії.
Дивлячись новини бабця згадала машину,яку пара купила після весілля рівно 7 років назад,і щасливий ,на той момент номерний знак,що означав вік зятя(21) і дочки(20).Сиділа,не відчуваючи жодної частини свого тіла,завмерла,відчувала лише стукіт серця і струмок сліз які текли з очей.Її сива голова і розбите серце не знало,що робити.Зовсім розгублена,із таким своїм станом,йшла робити те,що зазвичай приносило велику радість,у її пройденому житті,-забрати дочку із садочку.
Марія-таке ім’я мала зовсім молода,яка черпала крапельки щастя, дочка,внучка.Із проблемою вибору ім’я,яка часто буває,батьки дійшли до спільної думки.Так звали мати чоловіка і прабабцю жінки.
Це був останній,але святковий день у дитячому садочку «Сонечко».Всі, в святкових костюмчиках , діти готуються до виступу із віршиками,які вони підготували вдома ,звичайно,із допомогою своїх рідних.Батьки зайняли свої місця в залі,де давно сиділа бабуся Марії.
Розпочався виступ,всі діти по черзі старанно розказували свої віршики,за які їм вдячно аплодують всі присутні,всі,крім бабці.На сцену виходить Марія,її віршик був останній,оскільки він,на думку вихователів-найкращий.До того ж їм завжди подобалась зразкова поведінка ,самостійність,слухняність і водночас безмежна дружелюбність.Дівчинка почала читати вірш,яким завершувала цей незабутній день.:
Світить сонечко яскраво,в небі хмарка кудись пливе,
Дерева в лісі похилились,з вітром в них гра іде,
Лисичка зайчика шукає,але сьогодні не знайде,
Він з діточками,по галявині додому йде…
Всі були дуже здивовані талантом дівчинки,лунали оплески.Це була перша слава дівчинки,але вона хотіла тільки визнання від тата,мами,і звичайно бабусі.
Бабця…Проливала сльози від самого початку,коли сиділа в залі,ще більше-коли внучка розказувала віршовані рядки,але жодна сльозинка не вийшла із внутрішнього світу на зовні…Після виступу внучка підійшла до бабці,бачила,що щось не так і тут хотіла спитати,коли бабця обняла її,і лише сказала,-«Ти молодець ,моя любима внучка».
Ідучи додому бабця не знала,як переживе втрачене горе,хоча це був дуже сильний для неї удар,думала дише як сказати,і як переживе онучка.А Маша,так її називали друзі, розказувала бабці,що їм давали на святковий сніданок,обід,як на тихій годині ніхто не спав,а обмінювались думками,казали,що будуть дружити вічно,закріпили договір обмінявшись найкращими цукерками.Також говорили про батьків,хто ким хоче бути у майбутньому…Батьки.ТІльки слово і спогад,не живе, а існуюче,тепер не у живій матерії.І знову слово завдає удар,на сильну душею бабусю.
Розділ ІІ.Тернистим шляхом
Бабця розказала- все ,вже не стримуючи емоцій,заливалася разом із внучкою гіркими сльозами.Марія підійшла до бабці,обняла,і сказала,-«Тепер,тепер тільки ми».Разом переживали горе,коли батьків на цвинтар несли,разом на гріб землю засипали,разом до ночі,знову обнявшись,сиділи коли їх вже поховали.
З того часу минуло 6 років,рівно стільки тоді було Марії.Не багато змінилося в її житті:школа, пару друзів,предмети,вірші,які тільки писала.І завжди кожної неділі разом з бабусею ходили на цвинтар,до тих які, по-своєму були разом.
Марічка,так її завжди називала бабця,поступила в інститут культури та мистецтв на театральне відділення.Раділи усі,тобто тільки бабця і внучка.
Бабуня була дуже щаслива,бо це мабуть перше велике щастя,яке сталося в житті Марічки,наполеглива праця по тернистому шляху,дійшла таки до сонячного душею дня.
Розділ ІІІ.Життя після життя
Радісний,красивий,сильний юнак,був популярний серед кола дівчат.Але на них не «водився»,лише привітався, а щиро,душею з Марією спілкувався.Після довгих таких спілкувань,дівчину по –справжньому в житті покохав.
Марія вперше після любові бабці відчула щось нове на душі,її середина запалала так яскраво,що дівчина вся сіяла,як сонячні промені,які часто її зігрівали тільки одну.
Це був виступ до дня закоханих.В залі сиділа бабця,біля неї Андрій-так звали молодого юнака.Познайомившись із ним,вона відчувала,що він приносить для Марічки тільки радість.Ось ця мить задля якої вони зібрались.На сцену виходить-Марічка,Маша.І починає читати свій власний вірш-вперше,бо після минулого, вона писала,а декламувала лише відомих поетів.
- Світить сонечко яскраво,в небі хмарка кудись пливе,
Дерева в лісі похилились,з вітром в них гра іде,
Лисичка зайчика шукає,але сьогодні не знайде,
Він з діточками,по галявині додому йде…
Бабця в своїй пам`яті,мов переглядала фільм,який можна було назвати «Тернистий шлях».Згадала все,все що відбувалося до і після тієї події,особливо,перші плюси внучки-вступ в омріяний університет,і її перше кохання - Андрій,який боковим поглядом бачив,як течуть сльози у тої,яку в душі називав своєю другою мамою.Не витирав,він розумів ,що зараз відбувається,сильно взяв за руку,і продовжував слухати і милуватися,як розказує його Маша.Любов-так звали бабусю,була впевнена і щаслива за молоду сформовану пару,вона повністю довіряла тому,хто запалив душу Марічки,зараз на вічно сильній душі відчувалася легкість,не такі яскраві як в онучки,але щасливі промені сонця.Глянула на Андрія,Марічку, в думках сказала собі,-«Тепер ви разом,разом двоє,а також зі мною».А «щаслива» розказувала останній стовпчик свого вірша:
Житття дало мені бій, я його здолала,але не скажу,що сама, а разом із вами.
Ти навчила мене буквально усьому,а головне ,як бути сильною душею.
З тобою я неначе засіяла,про нове почуття «кохання» все-таки взнала.
Дякую вам-величне й значне,а іншим побажаю:знайдіть любов не важливо у чому,головне знайдіть,знайдіть її- з сильною душею.
|
у Вас 
1
