Я пробігаю крізь сутність Америки, Що перешпилює небо будівлями, Ширяє вітер ув очі еклектику, Що дріботіє у людях повсюдно...
Я пролітаю повз ситу істерику, Що в моніторно-комп"ютерних настроях На металево пробарвлює етику- Свою ментальність оздоблює ртутно...
Я переходжу крізь ті декорації У світових театральних сценаріях Де грати в правду немає вже рації, А грати треба нечесно і брудно...
От серед тих хмаросягів, мов драмою, Стають невпинно картини з минулого, Спливають постаті в полум"ї лавою- Сюжети давні й живі абсолютно.
Немовби кадри біжать голограмою, і зафоновують в день, у сьогоднішній, Голосять душами, мовби загравою - Часи звиваються в герці надсадно.
Літають коні крізь мене минаючи, І племена переоходять, і воїни Та індіанська земля проклинаючи, Б"є водоспадом, ричить привселюдно!
Своїми надрищами вулканічними, Всіма мембранами дикої фауни І ще печерами гір акустичними- Вібрує в розпачі гнівно й торнадно!
Струмує в мене той біль незагашений, Пече в клітиночці кожній пульсуючи, Кульмінаційно! В мені завороженій Зажив народ вже котрого й нечутно.
Огайо болем зшаліло бунтується На дні ховаючи стріл наконечники, А календар, що від Майя кодується- Життя хвилини підлічує стратно...
2 ч.
Там були люди осяяні волею, Стежками діти ганяли розбурхані, Родився день під зорею, під новою І роси спали на травах тендітно...
А доля ткала строкаті їм вироки... Не можу втямити: як це так сталося? Що вої Сіу і знаючі Черокі, що в слові й ділі у них було гідно...
Були знаннями пронизані звищими І по слідах знали звіра предикого, По квітах зламаних, гілках понищених Передбачали скрізь ворога спритно...
Чому ж вони не розчули про наступи??? Не зняли скальпа,і шкуру не видерли??? Тому брутально- чужинському накипу Не відсікли метастаз безпощадно???
А ось тепер крізь будинки й "Макдональдси" Пливе крізь траси далекий той ВІДГОМІН Племен, що зникли- чи просто "зійшли на пси"- В прийдешнє зириться так безнадійно...
3 ч. Я аж отерпла отам серед вулиці: Закрила очі, здійнялась вихором, Аж спохопилися дикії горлиці- Від моїх дум відсахнулися пружно...
Із потойбіччя завіяло протягом- Моя реальність, - віддалене дзеркало... Крізь цілий Всесвіт метаюся спалахом- Життєві рейки летять непомітно...
Живий хронометр вирвався в сонячнім Сплетінні духу і тіла -розхитаний... В потоках часу, в екстазі безпомічнім Іду на світло- лечу безтурботно...!
На зустріч близиться лик- Могикановий, Отой останній...ще й руку простягує... Здіймає шторм, навісний океановий- І я зникаю у хвилях самітньо...
Перепливаю в долоні шаманові- Він погляд тулить на моє ізявлення. -Ти бачиш нас, де прийдешні часи, нові??? -Скажи: чи зникнемо ми там безслідно???
Я перед ним виростаю у постаті вже не в долонях його, а у вогнищі, В магічних звуках, в пісенному розкоті, Переступаю портал непомітно ...
Тремчу, мов тінь в його вибляклих мріяннях, А моя відповідь голос зотратила, Ще й у часах позаплуталась сплетених, Питання ...відповідь дати потрібно...!
Та раптом ворог із неба громицею Нежданно зброю націлює з розмаху Смакує смертю...! не нехтує Жрицею...! Та куля в спину! Той вистріл підступно..
Надходить страхом на плем"я розгублене Із рук шамана спадаю ослаблених Собою кулю заловлюю збурену Свідомість никне... я бачу все смутно...
Вона летить крізь плече моє зболено Я -просто дух і мені вже байдуже все Та тільки кров, наче море засолене Скропило землю довкіл обоюдно...
Усе потьмарилося і розверзлося Відкрила очі: Мангетен, дороги даль Прийшла до тями... ну як воно сталося?- І дріботіє знов людом повсюдно...
Та тільки совість хвилюється річкою...! Я розбиваюсь об землю Америки, Що в День Подяки жирує індичкою, МОВ ЧОРНИЙ СМІХ ІСТОРИЧНИЙ- ДОСАДНО!!!
На жаль, Валентино, таки дійсно Америка жирує індичкою і не тільки.Це свято приклад дволикості бутафорського святкування і підооснова його надто кервава - саме це і є боляче. Колись, у складі "союзу", наш люд святкував купу таких свят, рудинетом залишилося нам у спадок і сьогоденне 8 березня. Я проводжу паралелі- це не є безпідставно! Є над чим думати! Дякую, що чтали цей немалий твір!
Самотність кригою скувала мою душу, Печать мовчання на вустах лежить кривава. Я на шляху свій камінь відчаю не зрушу, Давно збагнула, що життя – це не забава. Живемо ми, щоб Істину пізнати, Та хто ж її в пустелях світу бачив?! Ідем з надією – знаходимо лиш втрати, Прозріти прагнем - уподібнюємсь незрячим, Добро саджаєм – виростає зла колосся, Любов плекаєм - а ненависть в нагороду. Чомусь так в світі незбагненно повелося, Що саме зло ввійшло сьогодні в моду. Не знаєм, що за рогом нас чекає, А, може, це на краще? Час покаже. Підступно вітер в спину нас штовхає – В обійми друга, а чи знову в лігво враже...
"Давно збагнула, що життя – це не забава. Живемо ми, щоб Істину пізнати" ........................................................... Правдиво сказала, Наталочко, а от багацько Американців, та й емігранітв, не хочуть знати правдивої історії про цю країну.Новітні вчені історики довели, що проти iндіанців був проведений геноцид( просто тема геноциду болюча для багатьох народів, лишень для держав- Монстрів- є невигідною)
Так, Василько, часто ми бачимо тільки хвостик від істини, як від комети, що прошмигнула у просторі космосу, залишивши свій невидимий слід.Дякую, що читав і переникся твором!
пані Роксолано, мені дуже сподобався цей філософський і неординарний вірш..)) "Я пролітаю повз ситу істерику, Що в моніторно-комп"ютерних настроях На металево пробарвлює етику- Свою ментальність оздоблює ртутно..." сильно..))
Рада бачити тебе, Іване, на сторінці свого твору.Мені дуже приємно, що цей твір залишив слід- для мене це найбільша нагорода! СпасиБі!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
