Темнішає. Спека у лісі відчутна... Та я не про це! Не про це абсолютно. Я знаю, як тяжко родитися слову. Коли воно істинне. І безумовне. Прозоре. Поки що ні в чому не винне. А ти через силу гризеш пуповину, метаєшся: — Люди! Ви слово шукали. Беріть же! Допоки його не збруднили. Пошвидше! Хто-небудь хай стане пророком... Завмерла жара над високим порогом. Зозуля чаклує: чи чіт – чи то лишка. І коник край вуха потріскує тишком. Шепоче мурашник. Ворона фальшивить. Квіткове стебло під бджолою пружинить. Готові до полудня жителі ясел. Зеленою хмарою мріється ясен. Він щось там бурмоче пихато і глухо. Такий величавий, що зовсім безглуздо вбиратись пророком, вважатись поетом... Та все ж не про це я! Не це є секретом. ......................................... Смеркается. Пахнет леском перегретым... Но я не об этом! Совсем не об этом. Я знаю, как трудно рождается слово. Когда оно истинно. И безусловно. Прозрачно. Пока что ни в чем не повинно. А ты, надрываясь, грызешь пуповину и мечешься: — Люди! Вы слово искали. Берите! Пока его не затаскали. Скорее! Пусть кто-нибудь станет пророком... Нависла жара над высоким порогом. Кукушка старается: чет или нечет. У самого уха стрекочет кузнечик. Шуршит муравейник. Ворона фальшивит. И стебель цветка под пчелою пружинит. Готовятся к полднику жители ясель. Зеленою тучею кажется ясень. Он что-то бормочет надменно и глухо. Он так величав, что становится глупо рядиться в пророка, считаться поэтом... Но я не об этом! Совсем не об этом.
| 
у Вас 
0
