Зі слів українського солдата-добровольця

Мою увагу привернув вірш, який прочитала в невеличкій книжечці "Подорожник" (автор Ігор Сичов).   Зацікавилася віршем, мабуть, через те, що і сама працювала вчителем. 

Переклад українською: Крайнюк Надія 

ЗІ СЛІВ УКРАЇНСЬКОГО СОЛДАТА-ДОБРОВОЛЬЦЯ 

Насильством (знав) проблем не розв’язати. 

(Адже війну війною не здолати). 

Напевне знав: «строковиком» служити,— 

Даремно роки в безвість хоронити. 

ЗізнАюсь, поважав солдат-армійців, 

Та не хотів іти в ряди гвардійців. 

І я «косив». І був би радий щиро, 

Щоб обманути військкомат із миром. 

Чи міг би я собі чимсь дорікати? 

Я думав: «З ким же будем воювати? 

У школі ж працювати — ейфорія! 

Моя це давня, заповітна мрія…» 

Я став учителем. Давно всі знали, — 

Мої уроки нетерпляче ждали. 

Поміж дітей, книжок я був щасливий. 

Навчився швидко, в мить я особливу 

Перенести в часи минулі учнів. 

З очей завіса падала беззвучно, 

І в ці хвилини всі брели ми разом 

Крізь час минулий. Часто чулись фрази 

*** 

Про замки, лицарів, собори і принцес… 

Середньовічний хмурий ліс аж до небес 

Над нами. Чи вгризався в груди вод морів 

Клин швидкохідних римських диво-кораблів. 

*** 

Кочівники десь випасали стада… 

Не вірячи, подумав би: — Неправда, 

*** 

В сумний дві тисячі чотИрнадцятий рік… 

«Але, — подумав,— якщо глузд утратить світ, 

*** 

А люди перетворяться в злих звірів, 

З моєю Батьківщиною (не вірив!) 

Щось трапиться… То не моя вина. 

Так думав… 

Потім почалась війна. 

27.02. 2018 рік 

Оригінал. Автор: Ігор Сичов 

СО СЛОВ УКРАИНСКОГО СОЛДАТА-ДОБРОВОЛЬЦА 

Я думал, что насильем не решишь 

Проблем (войну войной не победишь). 

Я был уверен: «срочником» служить — 

Напрасно годы жизни хоронить. 

Я уважал солдат. И вместе с тем, 

Солдатом быть я не желал совсем. 

И я «косил». И искренне был рад 

Районный обмануть военкомат. 

И в чём себя мне было упрекать? 

Я думал: «С кем мы будем воевать? 

А вот работать в школе — это да! 

Давнишняя, заветная мечта…». 

Я стал учителем. И я прекрасно знал, 

Что класс всегда мои уроки ждал. 

Я счастлив был среди детей и книг. 

Я научился за короткий миг 

Переносить в былые времена 

Учеников. Спадала пелена 

С их детских глаз, и вместе мы брели 

Сквозь прошлое. И видели вдали 

Соборы, замки, рыцарей принцесс… 

Шумел средневековый мрачный лес 

Над нами. Иль вгрызался в грудь морей 

Клин быстроходных римских кораблей. 

Кочевники пасли свои стада… 

И я бы не поверил никогда 

В две тысячи четырнадцатый год… 

«Но если, — думал, — мир с ума сойдёт, 

А люди превратятся в злих зверей, 

И с мирной, тихой Родиной моей 

Случится что, в том не моя вина…». 

Я думал так… 

Потом пришла война. 

Ігор Сичов 

______________________________________________