| $IMAGE1$
Мою увагу привернув вірш, який прочитала в невеличкій книжечці "Подорожник" (автор Ігор Сичов). Зацікавилася віршем, мабуть, через те, що і сама працювала вчителем.
Переклад українською: Крайнюк Надія
ЗІ СЛІВ УКРАЇНСЬКОГО СОЛДАТА-ДОБРОВОЛЬЦЯ
Насильством (знав) проблем не розв’язати.
(Адже війну війною не здолати).
Напевне знав: «строковиком» служити,—
Даремно роки в безвість хоронити.
ЗізнАюсь, поважав солдат-армійців,
Та не хотів іти в ряди гвардійців.
І я «косив». І був би радий щиро,
Щоб обманути військкомат із миром.
Чи міг би я собі чимсь дорікати?
Я думав: «З ким же будем воювати?
У школі ж працювати — ейфорія!
Моя це давня, заповітна мрія…»
Я став учителем. Давно всі знали, —
Мої уроки нетерпляче ждали.
Поміж дітей, книжок я був щасливий.
Навчився швидко, в мить я особливу
Перенести в часи минулі учнів.
З очей завіса падала беззвучно,
І в ці хвилини всі брели ми разом
Крізь час минулий. Часто чулись фрази
***
Про замки, лицарів, собори і принцес…
Середньовічний хмурий ліс аж до небес
Над нами. Чи вгризався в груди вод морів
Клин швидкохідних римських диво-кораблів.
***
Кочівники десь випасали стада…
Не вірячи, подумав би: — Неправда,
***
В сумний дві тисячі чотИрнадцятий рік…
«Але, — подумав,— якщо глузд утратить світ,
***
А люди перетворяться в злих звірів,
З моєю Батьківщиною (не вірив!)
Щось трапиться… То не моя вина.
Так думав…
Потім почалась війна.
27.02. 2018 рік
Оригінал. Автор: Ігор Сичов
СО СЛОВ УКРАИНСКОГО СОЛДАТА-ДОБРОВОЛЬЦА
Я думал, что насильем не решишь
Проблем (войну войной не победишь).
Я был уверен: «срочником» служить —
Напрасно годы жизни хоронить.
Я уважал солдат. И вместе с тем,
Солдатом быть я не желал совсем.
И я «косил». И искренне был рад
Районный обмануть военкомат.
И в чём себя мне было упрекать?
Я думал: «С кем мы будем воевать?
А вот работать в школе — это да!
Давнишняя, заветная мечта…».
Я стал учителем. И я прекрасно знал,
Что класс всегда мои уроки ждал.
Я счастлив был среди детей и книг.
Я научился за короткий миг
Переносить в былые времена
Учеников. Спадала пелена
С их детских глаз, и вместе мы брели
Сквозь прошлое. И видели вдали
Соборы, замки, рыцарей принцесс…
Шумел средневековый мрачный лес
Над нами. Иль вгрызался в грудь морей
Клин быстроходных римских кораблей.
Кочевники пасли свои стада…
И я бы не поверил никогда
В две тысячи четырнадцатый год…
«Но если, — думал, — мир с ума сойдёт,
А люди превратятся в злих зверей,
И с мирной, тихой Родиной моей
Случится что, в том не моя вина…».
Я думал так…
Потом пришла война.
Ігор Сичов
______________________________________________
| 
у Вас 
0
