Сонце Правди# світле Сонце розумінь ∗ і ти мирте славо для чеснот не молю обох вас не ∗ забувайте мій рідний край!
Орловиді гори ген у вишину ∗ на вулканах виноградники##
і будинків білину ∗ на суцільнім тлі синяви!
Азії немов торкається плечем ∗ до Європи ніби приляга
осьде в небесах стоїть ∗ і у морі єдиному!
І немає ні чужого помишлень ∗ ні свого та й не одна любов
горе всюди лиш одне ∗ та ще світло безжальнеє!
А гіркі мої долоні з Перуно́м ∗ відвертаю від Часу́ назад
давніх друзів кличу я ∗ із погрозами й кровію!
Але кров усю цілком відплачено ∗ та погрози всі відсічено
і один на оден ві- ∗ -ють супротивні вихори!
Сонце Правди світле Сонце розумінь ∗ і ти мирте славо для чеснот
не молю обох вас не ∗ забувайте мій рідний край!
# — вислів "Сонце Правди" ("Сонце Справедливости") походить із біблійної Книги Маль'ахі (Малахії, Мого Вісника/Ангела), 3:20 (4:2 у Вульґаті та инших перекладах):
Для вас же, що боїтеся Імени Мого, зійде Сонце Правди, і в Його Промінні буде Спасіння. Ви вийдете вистрибом, немов на випасі телята...
(Переклад Хоменка)
## — ідеться, насамперед, про славетні виноградники о. Тира-Санд(т)орині (Θήρα-Σαντορίνη; див. тут і тут)
Ориґінал:
Της Δικαιοσύνης ήλιε νοητέ ∗ και μυρσίνη εσύ δοξαστική
μη παρακαλώ σας μη ∗ λησμονάτε τη χώρα μου!
Αετόμορφα έχει τα ψηλά βουνά ∗ στα ηφαίστεια κλήματα σειρά
και τα σπίτια πιο λευκά ∗ στου γλαυκού το γειτόνεμα!
Της Ασίας αν αγγίζει από τη μια ∗ της Ευρώπης λίγο αν ακουμπά
στον αιθέρα στέκει να ∗ και στη θάλασσα μόνη της!
Και δεν είναι μήτε ξένου λογισμός ∗ και δικού της μήτε αγάπη μια
μόνο πένθος αχ παντού ∗ και το φως ανελέητο!
Τα πικρά μου χέρια με τον Κεραυνό ∗ τα γυρίζω πίσω απ' τον Καιρό
τους παλιούς φίλους καλώ ∗ με φοβέρες και μ' αίματα!
Μα 'χουν όλα τα αίματα ξαντιμεθεί ∗ κι οι φοβέρες αχ λατομηθεί
και στον έναν ο άλλος μπαί ∗ νουν εναντίον οι άνεμοι!
Της Δικαιοσύνης ήλιε νοητέ ∗ και μυρσίνη εσύ δοξαστική
μη παρακαλώ σας μη ∗ λησμονάτε τη χώρα μου!
Шосте поспів'я "Страстей" ― відоме, найчастіше тлумачене та ніколи не вичерпуване "Сонце Правди світле...".
Я не думаю, що був рік, коли б не була чута ця пісня на шкільних святах, у яких я брав участь. І завжди те саме хвилювання та той самий жаль при тому "не забувайте мій рідний край".
Я казав колись, що цей вірш приховує жаль за повсякчас зраджуваною Елладою, коли сильні світу ділять здобич. Проте з плином часу я знаходжу, що почасти в поезії приховано й провину перед Батьківщиною, яку ми перші легко зраджуємо, коли зручність і власний зиск ворухнули нам пальцем. Але, ширше та вище за ці тлумачення, поспів'я містить усі елементи, які ми згадували вище. Я наводжу його цілком, бо лише так розкривається все страждання Батьківщини, яке стає особистим стражданням поета й усіх нас:
Сонце Правди світле Сонце розумінь ∗ і ти мирте славо для чеснот
не молю обох вас не ∗ забувайте мій рідний край!
(Поет, не сподіваючися на полишення Еллади ворогами та "друзями", звертається до справедливости, що випромінює Бог як мислене Сонце. Це порівняння дозволяє нам вірш акатиста (Богородиці, 11-й ікос ― IiC) "Радій, променю мисленого Сонця" (в українських перекладах для церковного вжитку неточність: "духовного", на відміну від церковнослов'янського "оумнагѡ" ― IiC). Водночас він звертається й до мирта як рослини слави; слави, що здобувають елліни самостійно на бойовищах у різні часи.)
Орловиді гори ген у вишину ∗ на вулканах виноградники
і будинків білину ∗ на суцільнім тлі синяви!
(Точний щодо місцевости – історії – народної душі – особистого переживання, поет підносить особисті о́брази та побоювання, що ті в нього ви́кликали, бажаючи передати власні захват і жалощі мисленому Сонцю та миртові, чийого захисту він уже просив.)
Азії немов торкається плечем ∗ до Європи ніби приляга
осьде в небесах стоїть ∗ і у морі єдиному!
(Тепер він звертається до иншого особистого переживання, переживання унікальности, не лише краєвиду, але й становища Еллади на всесвітній геополітичній мапі. Небесна вись і море змішують свою синяву та ніби змушують Елладу плавати в небі й одному-єдиному морі, покинутому й унікальному, та, зрештою, непізнанному для його можновладців і хижого птаства історії.)
І немає ні чужого помишлень ∗ ні свого та й не одна любов
горе всюди лиш одне ∗ та ще світло безжальнеє!
(Ні чужий, ні свій не полюбили її наскільки вона того варта. Завжди одна, щоби переживати свої трагедії та повсюдне горе, щоби воно сіялося в місцевості та в душах. Горе та чорноту смерти, що стають боліснішими у зіставленні зі світлом, яке без жалю відкриває жах смерти.)
А гіркі мої долоні з Перуно́м ∗ відвертаю від Часу́ назад
давніх друзів кличу я ∗ із погрозами й кровію!
("Перун" ("Κεραυνός", "Грім") із великою "П" ("Κ", "Г") є представленням Зевса. Зневірені руки поета звернені до древньої слави, шукаючи опертя у стародавніх язичницьких лаврах (тобто перемогах, тріюмфах ― IiC). Він кличе всіх тих, які любили цей край, щоби вони знову зміцнили його. Зброя поета — безглузді погрози маленького народу та кров, яка тече з його тіла.)
Але кров усю цілком відплачено ∗ та погрози всі відсічено
і один на оден ві- ∗ -ють супротивні вихори!
(Кров, однак, є безсилою перед намірами та задумами Великоможних і таким чином була вже відплачена, відкуплена, не хвилює нікого. Що ж до погроз, то вони втратили свою силу та тріскаються наче закинута стара статуетка. Лише братовбивчі вихори буяють і спустошили Батьківщину як будинок із дверима та вікнами, відчиненими навстіж у бурю.)
Сонце Правди світле Сонце розумінь ∗ і ти мирте славо для чеснот
не молю обох вас не ∗ забувайте мій рідний край!
(Повторенням першого вірша поспів'я циклічно завершується.)
Куди пропало все це духовне багатство?! Що мало статися у краї, який створив такі слова, такий розмисел, стільки чулости?!
Не заслужімо ж того, щоби знову навчитися цього всього через нові нещастя!
...Сьогодні знову "ні чужого помишлень ∗ ні свого та й не одна любов". Скорбота про народ і "світло безжальнеє", бо добре показує скоєне.
Залишається завжди опора, пристановище та надія — молитва. Безсмертна молитва поета в "Достойно єсть" — "Сонце Правди".
Перший двовірш, який повторюється і наприкінці поезії, являє собою те, що ми вже сказали. Молитву. В моральних сил Неба й Землі, Ісуса й мирта-прославителя, у Світоча від Світла й запашних, цілющих, слізних віт мирта поет благає за свою країну. Його країну з її орловидими горами, вулканами, що вивергають її душу, виноградниками, що народжують живущий сік Діоніса, білими будинками, що сплять наче діти, притулившися один до одного, і чудовним морем. Тим, яке вихлюпнуло Елладу з хвиль як Афродіту. Ту Елладу, що ніби ангели підноситься межи Сходом і Заходом, але незалежну, над суходолом і морем, під блакитним небом. Богиню.
Азії немов торкається плечем ∗ до Європи ніби приляга осьде в небесах стоїть ∗ і у морі єдиному!
Бо попри вислови «αν αγγίζει» ("немов торкається") та «αν ακουμπά» ("ніби приляга") Елітіс, схоже, заперечує те й те. Властиво, він каже про диво та спонукає, щоби його побачили й ми, вказуючи пальцем на читача тим «να» ("осьде"). Тож маємо перед нами Елладу-ідею...
P.P.S. Однойменний номер із ораторії "Достойно єсть" Мікіса Теодоракіса за поемою. В ньому на музику покладено 1-, 2- та 5-у строфи поспів'я. Виконавці ― Яніс Коцірас, оркестр і хор під орудою автора. Живий запис із концерту в Одеоні Герода Аттика 21.05.2001:
Сонце справедливості ясне і ти, славна гілка миртова, Я благаю вас не забувайте мого краю! Гори високі, наче орли, на вулканах виноградники А хатки ще біліші по сусідству із морем!
Руки із блискавицею закладаю за спину часу, Давніх друзів скликаю погрітись на Сонце справедливості ясне і ти, славна гілка миртова,
Я благаю вас не забувайте мого краю!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
