, Так прагну найбільше дізнатись про... себе, Здолати стежки всі круті й небезпечні, Збагнути, як Час, що пронизує небо, Щомиті лягає на Вічності плечі.
Так хочеться крила собі відростити, До янгольських сфер проникати іскристих, Навчитись слова пропускати крізь сито, Що лжу відрізняє між зернами істин.
Так хочеться спити любові по вінця, Поразки і злети - на денце до серця, І відбиток власний знайти в половинці Душі, що десь бродить в життя круговертях.
Якби ж хто придумав такого рентгена, Що душу людини просвітить наскрізно, І ніші, в яких причаїлася темінь, Наповнить враз світлом, допоки не пізно...
Мабуть, ці бажання й самій незбагнені, Нуртують в мені, проганяючи спокій. Та знаю - допоки ще кров в моїх венах Пульсує нестримно у битвах буремних - Душею літатиму я надвисоко!
красивий вірш... Дозвольте висловити свою субєктивну думку, думку юну, і можливо в дечому помилкову та все ж: Здається Григорій Сковорода сказав - пізнавши Бога. пізнаєш самого себе... це відповідь на одне з Ваших питань... Багато з нас по-своєму шукають способи відчувати оточення, мені здається, що - Зеркало душі - очі... та і зовнішність багато про що говорить. Розуміти, співпереживати, відчувати співрозмовника - велике мистецтво, мистецтво добра...
Ти трохи переплутав, у Сковороди щось приблизно таке. Те, про що ти згадав, викладено в діалозі «Потоп зміїний». ...Макрокосм — це природний світ відчутних, видимих речей і явищ. Але насправді він є «тінню» справжньої невидимої «натури» — Бога. Мікрокосм (малий світ, людина) теж складається з видимої і невидимої натури. У людині, як і в усьому існуючому, є тілесне і духовне, тлінне і вічне, але істинним у ній є невидиме, а тілесне є лише «тінню» цього невидимого. Справжня, дійсна людина народжується тоді, коли вона осягає невидимість, коли стає не тільки тілесною, а й духовною людиною, коли вона пов’язана із своїм сутнім, «внутрішнім» єством, яким є Бог. По своїй істоті, по своєму «серцю» людина тотожна Богу, і, пізнаючи своє єство, людина пізнає Бога. Служіння Богу, любов до нього є одночасно служінням і любов’ю до самої себе. Оскільки невидиме (Бог) існує всюди, а мікрокосм (людина) знаходиться в гармонійній взаємодії з макрокосмом і відтворює в собі його особливості, то, за Сковородою, людина є центром, в якому сходяться всі проблеми життя, діяльності, пізнання. Уся різноманітність матеріального світу. Самопізнання (Богопізнання) для Сковороди — ключ до розкриття всіх таємниць, серце — основа всього, ключ до розв’язання таємниць, а без серця людина перетворюється на «опудало»...
спасибі за відвертість і пояснення... Ви примусили мене ще раз покопатись у книжках з філософії і інтернет джерелах ( це мені ніколи лишнім не буває): ні я не помилився Прогляньте http://referaty.pp.ua/abstrac....7_2.php Ще хочу додати, що існує крім макро- і мікрокосму ще третій світ - символічний, і у ньму теж є видима і невидима натура...
«…Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в самому собі, то годі й шукати Його в світі… Вірити в Бога не значить вірити в його існування, а значить віддатися Йому та жити за Його законом».
Ось тому твоя фраза мала б звучати так - "пізнавши самого себе - пізнаєш Бога", а не навпаки. Спробуй відчути різницю.
Ось цю фразу містять підручники і багато сайтів: "Прагнення людини до пізнання ототожнюється з прагненням людини до Бога без посередників, бо Богом є сама природа, а людина - її витвір, - пізнаючи Бога - пізнає самого себе. У цьому значенні Сковорода заперечує агностицизм - вчення про непізнаваність світу..." Тобто Бог уособлюється з природою, так пишуть...
Почитай ще з десяток-другий посилань на "Сковороду, пізнання себе і Бога", та спробуй сам зрозуміти суть цієї фрази "Пізнаючи своє єство - людина пізнає Бога". Все, я тему на нині закриваю, а то мені зараз дух Сковороди об"явиться...
я багато думав при перечитуванні і для мене Ваша фраза звучить трохи з ніг на голову - як людина, одна із багатьох різноманітних витворів природи (Бога), пізнавши лише себе зможе пізнати самого Бога... Знайти у собі його може, але повністю Лише через себе пізнати Його, мені здається ні. Ну багато посилань, багато думок стоїть за моїми словами... Але я знайшов і підтвердження Ваших слів: козацька етика http://pidruchniki.ws/1804120....i-xviii
Та головне, що вірш гарний А бачення світу і справді в кожного своє, та кожен сам по собі є мікросвітом, тож давайте разом і надалі поважати, цінувати і любити оточуючих...
Скажу чесно, мене навіть деколи дивує твоя впертість, та ця риса у вмілих руках може не раз ставати у пригоді. Так що бажаю тобі навчитись знаходити мудре застосування цій своїй рисі характеру!
Ви ще на перший мій коментар поставте "-" (на 5) що не погоджуєтесь... Мене теж в людях багато що дивує... Я просто хотів підштовхнути Вас до відповіді на поставлені у вірші питання, і про "рентген" також... Не ображайтесь...
Це не я тобі ставила мінуси, навіть сама подивувалась - хто б це міг зробити. Та це ще одне свідчення того, що ти в людях вишуковуєш лише найгірше, навіть тоді, коли вони до тебе з щирою душею...та нехай тобі буде... не дивуйся потім, що від тебе відвертаються люди...
Щодо відповідей - у моїх віршах їх сотні, лиш треба навчитись їх бачити і розуміти. Якщо я почну ще на кожен свій рядок давати пояснення - мене більше ні на що в цім житті не вистачить, мені тоді не вистачить сили на саме Життя!
Чому дарма? Невже я маю "проковтнути" твої закиди на мою адресу про те, що я тобі понаставляла мінусів, якщо я цього не робила? Хіба, може, це був мій фантом, коли я спала... Знаєш, якщо ти ще не помітив цього, то доводжу до відома - якщо мені щось не до вподоби, то я говорю про це відкрито, не ховаючись поза чужими спинами, не боячись підписувати під цим своє справжнє ім'я, на відміну від декого в цім світі, хто навіть власної тіні боїться ( не приймай лиш на свою адресу). Я, Наталка Крісман, маю свої тверді переконання і не соромлюсь демонструвати їх перед всім світом, навіть тоді, коли частині цього світу це дуже не подобається. Я переконана, що БУТИ СПРАВЖНІМ - насправді більше мистецтво, аніж навіть красиво віршувати. Ось така тобі моя відповідь, юний друже...
Якби ж хто придумав такого рентгена, Що душу людини просвітить наскрізно, І ніші, в яких причаїлася темінь, Наповнить враз світлом, допоки не пізно... --
от цікава вийшла ситуація... ти кажеш "де б узяти такого рентгена..." і відповідь зовсім поруч -- у заголовку вірша -- НА ДЕНЦІ У СЕРЦЯ... класно!..
Знаєш, Валю, насправді усі відповіді на усі запитання живуть не за далекими горами-океанами, їх "прописка" - у кожному з нас... на денці у серця чи у душі (вони дуже близько одне до одного). Лиш треба вміти БАЧИТИ І ЧУТИ...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")