Життя серед Життя. Досить жити у пеклі!

Кожна людина, як такий собі окремий світ, формує власне бачення на ті чи інші речі. Тому і таке явище, як життя набуває особливого значення для усіх нас.
Різна мета, різні потреби, різний життєвий шлях... але як не крути, як не вирізняйся, дім у нас один. І це є планета Земля. Хоч у духовному розумінні я сказала б інакше.
Та якщо трішки пофілософствувати, можна сказати, що душа нашої планети – люди. Досить оглянутися і трішки вникнути в людське існування, як можна побачити кволу душу(в загальному).
Наслідки її недуги - глобальне потепління (від стоптаної квітки до вимирання).
Людство захворіло «цивілізацією». Така хвороба має побічні ефекти – відсутність усвідомлення наслідків дій, та зловживання «силою».
Бо насправді цивілізацію можна назвати регресом. Знаю – критично. Але діяльність людини явно руйнує наш дім. І зазвичай, людина не цінить на перший погляд, неважливі речі. Та неважливих речей нема. І, може, саме тому, що сприймаємо ПРИРОДУ, як річ, а не як живий організм, і не цінимо. А переоцінка відбувається, коли усвідомлюєш нестачу тої самої природи, бо лише тоді, на жаль, вона стає для нас живою.
Тоді, коли важко дихати, бо шар пилу надто товстий і надто сильно придавив легені. Не чуєш подиху вітру, бо йому нічим шелестіти – нема дерев. Не відчуваєш запаху квітів, і не милуєшся їх красою... Не купаєшся у річці, бо вона надто брудна від людських залишків... Чи є на Землі місце, яке б не зачепила людина? Чи є місце, яке можна назвати цнотливим?
Наша природа давно втратила свою цноту. Але не по своїй волі – її збезчестила людина...
Недоречно буде наводити приклади людської діяльності, бо усі ми добре знаємо і розуміємо: що, як та з-за чого трапляється.
Річ у тому, що сьогодні ми маємо змогу спостерігати наслідок свідомої, активної діяльності людини проти природи. Цим наслідком є глобальне потепління.
А природа, це не тільки ліс, дерева якого ми зрубуємо. Це не тільки річка забруднена сміттям... Природа – особистий, маленький будинок кожного з нас. Тому треба дуже охайно про нього дбати, бо в ньому зростають наші діти. Лише отакі маленькі часточки свідомості людської можуть послужити відновленню втрачених природних принад...

Глобальне потепління – видимий образ нашого недбальства, дії проти себе. Але я вірю, що у світі є люди, які добре розуміють серйозність екологічної проблеми.
Де наша «екологічна свідомість», яка чинить дію, але розуміє наслідок?
Та для виховання дитини, спочатку батькам треба опанувати таку науку, як життя серед життя – життя в гармонії з природою.
Гармонію треба розуміти, як Любов. Бо дерево росте, коли його вирощують – плекають... Тож треба сформувати нову свідомість людини. Інакшими словами: мета нашого життя – життя серед життя.
Та не може бути життя по різну, бо усі ми одна велика родина, Єдиний організм наділений самопізнанням і удосконаленням. Аби покращити життя зовні(у світі) треба збудувати його всередині, всередині у душі.
Кожна людина, як часточка Єдиного Організму несе в собі певні заряди(емоції). Що служить руху отого Великого Організму. Ось на даний момент душа людства – хаос – страх, невпевненість... Те що маємо всередині, те маємо і зовні, бо внутрішня енергія формує зовнішню. Побудова нової людини свідомої починається глибоко в душі, там де є ота частина Бога(Любові), яка вміє Творити. Людина наділена здатністю творити, бо успадкувала від Творця(Бога) як фізичне так і духовне начало мудро поєднане , що є нічим іншим, як душею. То кожен має задати собі питання – хто я – Творець чи раб власного страху та ілюзій - нищівник?
Адже аби творити Прекрасне в душі кошти не потрібні. Для того аби намалювати уявою в душі цілий Всесвіт не треба масляні фарби і пензлик. Бо фарбами послужить Веселка, а пензликом сама людина. Що людина в собі несе(у душі), те і випромінює.
Тож душа людства наповнена сміттям, брудом, війнами, суперечками.... те, що бачимо навколо у зовнішній Природі. Забуваючи, що та Природа сидить всередині нас, саме сидить, а не Живе. Сидить і чекає, коли свідомість прокинеться і нарешті побачить єдину виховательку душі – сумління. Саме сумління формує мораль і веде до Любові(Бога, Творця).
Бог усередині мене, тебе, кожного з нас! То чого ж так довго ми блукаємо темним коридором не співчуття і байдужості один до одного, а отже і до Природи? Я питаю це у себе, аби кожен спитав.
Зараз людина не бачить у собі Творця(Бога), бо шукає його у забудовах(церквах). Хіба для того аби покаятись, помолитись щиро за близьких і далеких, рідних і чужих, отже за себе... треба кудись іти?
Треба йти у Храм, а єдиний Храм – Душа, тоді, коли несе в собі Слово Боже. Слово Боже – Ісус Христос, що є єдиним з Отцем народжений Дівою – Творець.
Моя сім’я – БОГ. Ось що треба усвідомити. Тобто усі люди одна велика сім*я. Наш Отець і Мати то є (Творець). А ми Його Творіння – діти(братики й сестрички). Ось це і є ЛЮБОВ – БОГ. Природа зовнішня(тварини і рослини) наші менші брати та сестри. То коли ми ображаємо їх, то ображаємо себе. Ображаємо себе, то ображаємо Бога(Творця). Ображаємо Бога – втрачаємо Любов.
Любов наш рух і розвиток – еволюція. Дорога до Бога прокладена Любов’ю.
То я питаю, скільки можна ображати Себе – Природу? Природа людини походить від Бога.
Мудрість Божого Слова – Мудрість і Розум. Поєднання це втілилося у Ісусі Христі, як Дитині Бога і Його Душі. Який вмістив в собі Царство Боже(Едем). А тіло Його – Батько – фізичний Всесвіт.
Ось людина розіп*яла тіло і розпинає – вбиває Природу – вбиває себе, як Любов.
А Едем, що Ісус показав і носив у Собі людина проміняла на пекло – ненависть, розруха, нерозуміння... один одного.
Так от чорти у душі людини сидять розмахують вилами і скиглять( ну як не скиглити на сковороді). Є і байдужі до всього. То вони там байдуже вештаються коло казана із смолою...
Досить жити у пеклі!
Бо Ісус для того прийшов аби ми(люди) зуміли у власних душах не розіп*яти, а народити Любов. Рятівник у кожному з нас.

Життя насправді Прекрасне, тоді, коли Прекрасне живе у душі!
Є один Бог – Любов, одна релігія – Любов, одна молитва – Любити.

Для розуміння Бога(Любові) раджу поринути у себе(кожен у свою власну душу). Зрозумівши себе ви зрозумієте Творця, який живе мізерною Частиною у тій самій душі.
Зрозуміє Той, хто прагне розуміння...
Але скажу відверто - носити Бога у собі – ЩАСТЯ. Я народила Його в собі маленькою Планетою. Та в ній уміщується цілий Всесвіт Любові.
Як це можливо? Для Віруючої людини можливим є Все. А Все – БОГ.