Капризує знов зима.
Дують сніговії…
Що завчасно не змогла,
Те за день навіє.
Бо запасу, лиш два дні,
І весна у хаті,
А вона мете собі
І не хоче знати,
Що вже дівчина – весна
Підганяє коні…
Поспішає запашна
В зеленій попоні.
От і сердиться зима,
Вередує лютий…
Та старання задарма…
Їм не довго бути.
Так, поетичний настрій, пані Катерино, у Вас давно вже весняний. Співзвучний до одного з моїх недавніх настроїв:
Сьогодні зима зразкова:вродлива така, казкова. Пухнастий сніжок рипить. День, сонце, мороз, блакить. Що вдієш, пора-порою. Прощаємось із тобою. Теплінню брунькує вись. Ой, зимонько, не барись! Швиденько пакуй валізи, облиш, що туди не влізе. І звідси втікай хутчіш - весняний крокує гість.
Перед таким поетичним пресингом Зимі не залишається нігого іншого як поступитися своїй одвічній суперниці - Весні.
а, чому це зима "капризує"? по- українськи- "вередує"! "капрізнічаєте" ви так па-русскі.
дуже гарний віршик "для малят", такий собі "українсько-читанково-класичний"
МАРУ́ДИТИ, джу, диш, недок., розм. 1. неперех. Робити щось довго, поволі, зволікаючи. [Молодший римлянин:] Яка нудота! Скоріше б вирок той! Чого марудять? (Леся Українка, II, 1951, 513). 2. перех. Те саме, що мучити; томити. Видно, що його то ганяло: або ж горілка марудила, або розмова про давнє не давала спокою (Панас Мирний, III, 1954, 270); — Коли б не моя баба, не марудив би я збори своїми балачками (Михайло Стельмах, II, 1962, 23). 3. неперех. Те саме, що вередувати; капризувати. — Знаєте, гірш усього на світі я не люблю, коли молодий, здоровий, гарний чоловік отак нудить та марудить (Іван Франко, III, 1950, 428).
Дуже цікаво. Ви самі собі задаєте запитання, самі на нього відповідаєте. Дякую!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
