Часу не повернути... Як і батьків... Скільки ними вкладено в нас, настільки ми зійдемо. Як жито, як посаджене дерево... Але завжди буде в нашому серці біль від втрати надорожчих людей, які при жодних обставинах не зрадять, не покинуть, не продадуть... Цей біль ніколи не покине нас, розумних та з серцем і душею гомо сапієнсів. Він тільки затихатиме, забуватиметься, але в будь-яку хвилину під впливом думок чи згадок вибухне як вулкан своєю гарячою та всеспопеляючою лавою... Мама - це святе... І кожен чоловік шукатиме в своїй обраниці підсвідомо якісь риси, притаманні його мамі... Тому що це - частина душі, перелита з народженням у кров немовляти... Можливо,з іншого, незнайомого нам світу, душі наших матерів можуть слідкувати за нами?... Я зовсім не впевнений, що це не можливо...
сторінка: Вірш-пісня
| АВТОР ТВОРУ:
Любомир Малинка
Синулька, ангелочок мій, Богданчик Ти "зведений баланс" мого кохання. Маленький, ніжний, мій рідненький зайчик Моя молитва й праця до світання. Для тебе, сину, в Бога щастя прошу Тобі віддам усе, що в серці маю. В тебе вкладаю розум свій і душу Для тебе лиш ночей недосипаю.
Ой хітрюща та лисичка Через огорожу стрибнула тихесенько Схопила за хвостик півника Тай тікає швидесенько Півник голосно лементує Ой мені допоможіть! Хто ж мене порятує? Ой від розбійниці спасіть! Лисичка тягне в свою нору Понесе мене далеко Ой горе мені горе Там мені буде не легко Бо малі лисенята Будуть мого хвостика скубти Надоїсть забава малятам То я плаватиму в борщі Друзі ви мене почуйте Прийдіть порятуйте Бо моє життя пропаще Пропаду нізащо. Вискочив котик з двору Та став за лисичкою гнатись Ану віддай господаря мого Ти злодійка клята Злякалась лисичка дуже І півника випустила з переляку Щиро дякую котику друже За те що вгамував розбишаку.
