Два Осли

Два Осли простували; з них один віз овес,
Другий нав'ючений був срібним митом.
Так пишався він вантажем знакомитим,
Не розстався би з ним за сяєво Небес.
От карбує гордо він крок,
Гомінким дзвінком калатає;
Та надбігають вороги,
Всі повні до скарбу жаги;
Ватага на Осла-Багача нападає,
За вузду схопивши, спиняє.
Наш Осел, що стало снаги,
Брикається, та має поранення в боці,
І стогне він про марність хибних сподівань:
"Мій товариш пасеться від мене у кроці,
Я ж лютих зазнаю́ страждань!"
Супутник одріка: "Мій друже,
Не завжди нам дає талан високий чин.
Якби тягав овес і пшеницю на млин,
То ти б не валявсь у калюжі".


Ориґінал:

Deux Mulets cheminoient ; l’un d’avoine chargé :
L’autre portant l’argent de la Gabelle.
Celuy-cy glorieux d’une charge ſi belle,
N’eût voulu pour beaucoup en eſtre ſoulagé.
Il marchoit d’un pas relevé,
Et faiſoit ſonner ſa ſonnette :
Quand l’ennemi ſe preſentant,
Comme il en vouloit à l’argent,
Sur le Mulet du fiſc une troupe ſe jette,
Le ſaiſit au frein, & l’arreſte.
Le Mulet en ſe défendant,
Se ſent percer de coups, il gemit, il ſoûpire.
Eſt-ce donc là, dit-il, ce qu’on m’avoit promis ?
Ce Mulet qui me ſuit, du danger ſe retire,
Et moy j’y tombe, & je peris.
Ami, luy dit ſon camarade,
Il n’eſt pas toujours bon d’avoir un haut Employ.
Si tu n’avois ſervi qu’un Meuſnier, comme moy,
Tu ne ſerois pas ſi malade.


P.S. Першоджерело цієї байки - витвір римського байкаря Федра "Muli duo et vectores" ("Два мули та нападники"; 7-а байка 2-ї книги):

Mūlī gravātī sarcinīs ībant duo:
Ūnus ferēbat fiscōs cum pecūnia,
Alter tumentēs multō saccōs hordeō.
Ille onere dīves celsā cervīce ēminēns
Clārumque collō iactāns tintinnābulum,
Comes quiētō sequitur et placidō gradū.
Subitō latrōnēs ex īnsidiīs advolant
Interque caedem ferrō mūlum sauciant,
Dīripiunt nummōs, neglegunt vīle hordeum.
Spoliātus igitur cāsūs cum flēret suōs:
«Equidem» inquit alter «mē contemptum gaudeō;
Nam nīl āmīsī nec sum laesus vulnere».

Hōc argūmentō tūta est hominum tenuitās;
Magnae perīclō sunt opēs obnoxiae.


Переклад п. Володимира Литвинова:

Чвалали раз два Віслюки дорогою.
Один скарбницю, повну грошей, ніс,
А другий лантухи, вівсом наповнені.
Той, перший, увесь час багатством тішився
Та все дзвіночки вихваляв начеплені;
А побратим сумирно простував за ним.
Зненацька нападає гурт Розбійників –
Хвалькові в бійці рани завдають мечем,
А потім, гроші взявши, геть ідуть; овес
Покинуто. І мовить другий першому:
«Я радий, що зостався геть зневажений,
Зате сам цілий і добро все при мені!»

Непевність скрізь чатує на багатого,
Тому безпека для людей у бідності.


P.P.S. Ілюстрація славетного французького ґрафіка Бенжамена Раб'є (Benjamin Rabier; 1906 р.):




Сучасна анімація: