Жебраки з двома торбами

Бог Верховний сказав: "Усі живі істоти,
Чимдуж до ніг Моєї Величі спішіть!
Коли власна подоба для когось – гризоти,
Безстрашно це оголосіть.
Полікую ці ваші болі.
Кажи першою, Мавпо, до діла й поволі.
Поглянь на цих тварин, уважно порівняй
Свою красу та їхню вроду.
Чи вдоволена ти?" Мавпа мовить: "Гай-гай,
Чом же ні!? Руки вправні у мене є зроду!
Ще ніколи портрет моїх вад не вказав,
Та братика Ведмедя немов хтось тесав.
Ніхто, я так гадаю, його не змалює".
Ось приходить Ведмідь. Чи ж це його турбує?
Аж ніскільки! Себе він вельми вихваляв,
Але Слона завзято розкритикував:
"Ти б додав до хвоста йому та зменшив вуха.
Одоробало це без жодної краси!"
"Що ж ти, Слоне, відповіси?"
Та річ слонова сповнена зверхнього духу.
Розсудив він на власний смак:
"Пан Кит – гладкий, немов барило".
Пан Муравель сказав: "Замалий є Кліщак",
Бо ж гада, що сам – здоровило.
Творець їх із докором одпустив усіх,
А втім вдоволених; але з-поміж дурних
Найдурніший рід – наш, бо що ж ми є і будем?!
До вад ближніх ми – Рисі, Кроти ж – до своїх!
Собі ми все прощаєм, та нічого – людям!
Геть инакше ми бачим себе й чужака:
Певно, воля Божа така!..
Нам однаково суджено йти жебраками,
Чи то давно колись, а чи в нинішній час.
Торби для власних вад ми тягнемо за нами,
Для вад подібних нам – чомусь поперед нас!


Ориґінал:

Jupiter dit un jour : Que tout ce qui reſpire
S’en vienne comparoiſtre aux pieds de ma grandeur.
Si dans ſon compoſé quelqu’un trouve à redire,
Il peut le declarer ſans peur :
Je mettray remede à la choſe.
Venez Singe, parlez le premier, & pour cauſe.
Voyez ces animaux : faites comparaiſon
De leurs beautez avec les vôtres.
Eſtes-vous ſatisfait ? Moy, dit-il, pourquoy non ?
N’ai-je pas quatre pieds auſſi-bien que les autres ?
Mon portrait juſqu’icy ne m’a rien reproché.
Mais pour mon frere l’Ours, on ne l’a qu’ébauché.
Jamais, s’il me veut croire, il ne ſe fera peindre.
L’Ours venant là-deſſus, on crut qu’il s’alloit plaindre.
Tãt s’en faut ; de ſa forme il ſe loüa tres-fort ;
Gloſa ſur l’Elephant : dit qu’on pourroit encor
Ajoûter à ſa queuë, ôter à ſes oreilles ?
Que c’étoit une maſſe informe & ſans beauté.
L’Elephant eſtant écouté,
Tout ſage qu’il eſtoit, dit des choſes pareilles.
Il jugea qu’à ſon appetit
Dame Baleine eſtoit trop groſſe.
Dame Fourmi trouva le Ciron trop petit ;
Se croyant pour elle un coloſſe.
Jupin les renvoya s’eſtant cenſurez tous :
Du reſte contens d’eux : mais parmy les plus fous
Nôtre eſpece excella : car tout ce que nous ſommes,
Lynx envers nos pareils, & Taupes envers nous,
Nous nous pardonnons tout, & rien aux autres hommes.
On ſe void d’un autre œil qu’on ne void ſon prochain.
Le Fabricateur ſouverain
Nous créa Beſaciers tous de meſme maniere,
Tant ceux du temps paſſé que du temps d’aujourd’huy.
Il fit pour nos défauts la poche de derriere,
Et celle de devant pour les défauts d’autruy.


P.S. У цій байці Ля Фонтен майстерно поєднав два сюжети, відомі з античности і приписувані, звісно, леґендарному Езопові.

   A. Сила (наука, мораль) байки у виданні псевдоезопових текстів, здійсненому Е.Шамбрі і вже згадуваному мною, зі зміщенням дидактичного акценту звучить так:
 

Προμηθεὺς πλάσας ποτὲ ἀνθρώπους δύο πήρας ἐξ αὐτῶν ἀπεκρέμασε, τὴν μὲν ἀλλοτρίων κακῶν, τὴν δὲ ἰδίων, καὶ τὴν μὲν τῶν ὀθνείων ἔμπροσθεν ἔταξε, τὴν δὲ ἑτέραν ὄπισθεν ἀπήρτησεν. Ἐξ οὗ δὴ συνέβη τοὺς ἀνθρώπους τὰ μὲν ἀλλότρια κακὰ ἐξ ἀπόπτου κατοπτάζεσθαι, τὰ δὲ ἴδια μὴ προορᾶσθαι.

Τούτῳ τῷ λόγῳ χρήσαιτο ἄν τις πρὸς ἄνδρα πολυπράγμονα, ὃς ἐν τοῖς ἑαυτοῦ πράγμασι τυφλώττων τῶν μηδὲν προσηκόντων κήδεται.

Мій переклад:

Прометей, виліпивши колись людей, почепив кожному дві торби: для чужих лих і для власних, повісивши першу попереду, а другу – позаду. Через це сталося, що люди здалеку розрізняють чуже лихо, а власного не помічають перед собою.

Цією оповідкою слід було би скористатися щодо метушливого чоловіка, який у своїх ділах є сліпий, але переймається цілком неналежним (або тим, що його зовсім не стосується).

   B. За цим самим сюжетом Федром було створено байку "De vitiis hominum" ("Про людські вади", 10-а байка 4-ї книги):

Pērās imposuit Iuppiter nōbīs duās:
Propriīs replētam vitiīs post tergum dedit,
Aliēnīs ante pectus suspendit gravem.

Hāc rē vidēre nostra mala nōn possumus;
Aliī simul dēlinquunt, cēnsōrēs sumus.
 

Переклад В.Д.Литвинова:

По дві торбини нам усім Юпітер дав:
Одну за спину – зі своїми вадами,
А другу, де чужі, – повісив спереду.

Тому й не бачимо ми похибок своїх,
Хоч вади інших залюбки рахуємо.
 

   С. Дуже схожу думку висловлює також славетний дюк Франсуа де Ля Рошфуко у 36-й зі своїх максим (перше авторське видання "Максим" побачило світ лише за три роки до появи перших шести книг байок Ля Фонтена):

Il semble que la nature, qui a si sagement disposé les organes de notre corps pour nous rendre heureux, nous ait donné aussi l'orgueil pour nous épargner la douleur de connaître nos imperfections.
 

Мій переклад:

Здається, природа, яка так мудро впорядкувала орґани нашого тіла, щоби зробити нас щасливими, дала нам також і гордість, щоби позбавити нас од скорботи знати наші недосконалості.
 

   D. Що ж до оповідальної частини байки, то для її написання Ля Фонтен, очевидно, скористався байкою "De simia" ("Про мавпу") иншого римського поета-байкаря Авіяна, яку я маю намір найближчим часом перекласти.


P.P.S. Ілюстрації цього сюжету:

Ґрав'юра Етьєна Фесара за малюнком Жана-Батиста Удрі (1755-1759 р.р.)




Малюнок Б.Раб'є (1906 р.)




Гарне озвучення