….Від отця ОРЯ походимо.І він час од часу народжується серед нас…
«Велесова книга»
1
А що є краще Батьківщини?
Що красивіше є землі,
Де вперше ніженьки малі
Змочили ранками росини?
Де не бажалось ніччю спати,
Бо був збентежений украй:
Співав бузком в долині гай
Й звучала місячна соната.
Ота, що пестила й зростила…
Вона, мов дивний острівець,
Де дух окрилених сердець
Розправить в завтрашнє вітрила.
Тут від народження до тризни
Дружин шануємо й батьків
І тут виховуєм синів –
Безстрашних соколів Вітчизни.
Вона, як мати – лиш єдина,
Тому вертаючись з доріг,
Кладу, схиляючись до ніг,
Палку любов і вірність сина.
Найколоритніші й звабливі
Держави , люди і сади…
Та поспішаємо завжди
В краї пшениць золотогривих.
В дворі палає кущ калини,
Лунає сміх дітей в селі…
Щонайдорожче на землі –
Це поклик вічний Батьківщини!
2
Хто тобі подасть благую вість ,
Що озветься в грудях стоголоссям?
Про красу пшеничного колосся
Хто тобі з теплом так розповість?
Я к приляжеш в полі горілиць,
Пісню цю єство потай відчує:
Місяць ниву в золото фарбує
Під п*янку мелодію пшениць.
А під легкий подих вітерцю
Море хвиль спроможне заіскритись –
Ти тоді захочеш розчинитись
В ароматах терпких чебрецю.
На долонях серце я несу
До початку істинного драйву…
Переливи місячного сяйва
Випивають зоряну росу.
Хто про це ще краще розповість ?
В зливі світла спіле жито сяє
І тобі про суть розповідає,
Що у світі цьому ти є гість.
3
Душа народу у казках,
Легендах, міфах, влучній мові,
В його традиціях й любові,
В його обрядах та піснях.
Вона до трепету жива,
Вона і дихає, і творить,
Сумлінно інколи говорить
Невтішні й радісні слова.
У ній і суть , і глибина
Процесів з участю Людини,
У ній омріяні вершини
Та зміст падінь його до дна..
4
А що ми знаємо про них,
Далеко геть не випадкових,
У нетрях давньо – загадкових
Акторів, вмілих та простих?
Ці люди вільного коня
На цих просторах приручили;
Знайшли , щоб сіять, старожили
В ріллю оброблену зерня.
Хіба ж кували перший плуг
Не наші предки у цім краї?
І перші борозни плуг краях
У нас, полохаючи луг….
А перше колесо хіба
Чи не в Аратті змайстрували
І до возів прилаштували,
Щоби возить у двір хліба?
Мій рід почався не з меча
І віхи ставив не з сльозини –
З сонцеподібної хлібини
Шлях торувався орача!
5 =Походження світу =
Куди не глянеш, навсібіч
Суцільний морок,темна ніч….
Та мандрувало одиноко
Лиш всюдисуще ясне ОКО.
В безмежжі часу так незвично
Те існувало ОКО вічно :
Тоді, зазвичай, і для нас
Не обліковувався ЧАС.
Кінця не знала однобічність :
Летіло з ВІЧНОСТІ у ВІЧНІСТЬ,
Був із СТАРИХ СВІТІВ політ,
Щоб утворити НОВИЙ СВІТ.
Одного разу зупинилось
Премудре ОКО й просльозилось :
Скотилась з вій Його сльозинка,
Прозора й чиста , мов росинка.
З сльози миттєво , наче змах,
Вродився СОКІЛ – первоптах :
Махнув із золота крильми –
Геть непроникність зникла тьми.
Розправив крила, закружляв,
Від ОКА морок відігнав,
Хоч й сам не зчувся – в поєдинку
Додолу випустив сльозинку.
В краплині срібної сльози
Містились барви бірюзи…
І сталось диво , і збулося –
На ОСТРІВ ОКО розрослося.
На тій землі вряди – годи
З*явилось озеро води;
Із грунту далі величаво
Зросли дерева, квіти , трави….
Зніс СОКІЛ жолудь золотий,
Та був той жолудь не простий –
Невдовзі трав прим*явши чуб,
Піднявсь до неба СТАРОДУБ.
Ростки життя завжди всесильні :
Дуб перецвів, аж молодильні,
Здолавши часу легку втому,
Дозріли яблука на ньому.
Плід невмирущості , мов соло :
Залило світлом все навколо…
І мріяв птах, що впродовж літ
В ПІТЬМІ він створить БІЛИЙ СВІТ.
У кроні ДУБА звив гніздечко
Та двоє зніс в гнізді яєчка :
Одне – смола, не вабить зір,
А інше – біле , мов папір.
Жива вода вся заіскрилась –
На світ два ЛЕБЕДЯ з*явилось :
Один – то день і , певна річ,
Що інший ЛЕБІДЬ – темна ніч.
Та не змогли вони змиритись,
То ж стали птиці люто битись….
А СОКІЛ їм : - Облиште гам,
Я розум дам вам й СЛОВО дам.
-Скуштуйте яблук молодильних,
Тоді на велетнів всесильних,
На найвродливіших , звичайно,
Ви перетворитесь негайно.
Як з*їли яблука присутні,
Постали витязі могутні :
Один світленький , очі сині,
А інший – темний, тінь у скрині.
Сказав їм СОКІЛ, що віднині
Вони володарі в долині :
Один , що день – володар світла,
Щоб на землі краса розквітла,
Добро та Правда в БІЛІМ СВІТІ…
Чорнявий завше є в одвіті
За ніч , пітьму, за кривду й зло,
Щод вдосталь погані було….
_До праці майте завзяття,
Бо ви і є саме ЖИТТЯ –
А як прийде на те пора,
Без ЗЛА не знатимуть ДОБРА.
Без них, кричи до хрипоти -
Відлуння вчуєш самоти…
Незборна сила протиріч ,
Що творять РУХ – і ДЕНЬ, і НІЧ…
6 = ОРЬ =
Жили мисливець Дорожай
Та благовірна його Стоя
Далеко дуже від постоїв,
Де будували власний рай.
В тіні крислатих ясенів
Сім*я гніздо в діброві звила,
У хаті – мазанці зростила
Кремезних трьох своїх синів.
Одна біда – вони зросли,
Як безіменні в дикій пущі :
Найменший, старший , середущий –
Ось так батьки їх нарекли.
Аж підійшов поважний гість
До частоколу біля хати :
-Від росів маю передати
Родині цій благую вість.
-Я – Родь, я – волхв і три зорі
Мені означили дорогу…
Твої сини по волі бога
Не люд простий – богатирі.
-Тепер здолаю чорняків
І Чорнобог запросиь миру,
Якщо прислав до мене Вирій
Слугу від сонячних богів.
-Імен позбавлені сини…
Про зустріч з волхвом й не гадалось –
Так від народження вже склалось
Геть без моєї тут вини.
-І як же сталось, як же так,
Що Ви пишаєтесь братами
Та не милуєтесь зірками,
Які дають Вам віщий знак.
Зайшли до хати юнаки
І з гостем чемно привітались…
У хаті стіни захитались,
Коли розправили боки.
-Ото є старшенький , що зал
Плечком тримає , як осердя…
Як в вухо вдарив спересердя,
То вбив вола він наповал.
-Із ворогів будує парк :
Гостей непроханих руками
На полі брані штабелями
Складає, зламуючи карк.
-Від ворогів лихих і бур,
Щоб захищав ти рід щоднини,
Щоб був оплотом Батьківщини,
Даю я ім*я тобі Тур.
-Ось середульший, хлоп міцний :
Сидіти може до зірниці,
Ліпить й вирізьблювать божниці –
І кожен витвір , як живий.
Родь урочистий прийняв стан :
-Цей хлопець мудрість волхва має,
Його хай кожен величає,
Даю я ім*я йому Пан.
-А це найменший, диво з див :
Весна лиш трохи забарилась,
Сльоза із вік його скотилась –
І гай зацвів, і світ ожив.
-То ж хоч оспорює тут хор –
Нестимеш мир , бо лиш єдиний
Всім подаруєш ти хлібину…
Даю я ім*я тобі Орь.
Ось вийшли в степ богатирі,
Весь день займались полюванням…
Брати стріляли без вагання,
А Орь щось міряв до зорі.
-Степ неозорий, поміж тим…
Щоб хлібом рід нагодувати ,
Щоліта можна засівати
Зерном , як сонце , золотим.
-На що займатися пустим
Й вбивати звіра без потреби?...
Аж тут спустилися із неба
Ярмо із плугом чималим.
То Пан, то Тур у міць долонь,
Ладунки кинувши в теліги,
Хапали теплі ще чепіги –
Та геть гонив братів вогонь.
Сказав їм Орь : - Оце моє…
Надів ярмо волам на шиї,
Запряг у плуг жиластих зміїв, -
Бо в мене хист до цього є!
Пан заклинання прошептав,
Тур зупинив чужі набіги…
А Орь у руки взяв чепіги
І перші борозни проклав.
-Як крає леміш! Так люблю…
Зібрав із стебел диких жито
Та сіяв, сіяв зерна з сита
У чорну масляну ріллю.
-Зберем багатий урожай,
То ж будем ми достоту ситі,
Бо мир несе по світу жито, -
Радіє щастю Дорожай.
Знаменням Бог їх вшанував :
Сяйнула райдугою хвиля,
Подарувавши Орю бриля,
Щоб завжди лан він обробляв.
7 = КОЛЕСО =
У світі тіней та примар,
Недосконалостей і муки,
Старанно вивчивши науки,
Отримав Родь найвищий дар.
Щонаймудріший з мудреців,
Що лікував хвороби й болі,
Що визначав майбутнє долі
Обрядом й виваженістю слів.
Та не зважаючи на сан
Й з любов*ю ставлячись до брата,
Волхв мусів таки визнавати,
Що обдарованіший Дан.
Вчиняв дива той день при дні,
Бо працьовитими руками
Творив, будуючи роками,
Кутини з дерева рідні.
Тесав, стругав чи різав пні
Напрочуд жваво і дбайливо :
Співали радісно й вразливо
Сокирами з теслами пісні.
Був особливим в Дана й дім :
Із очерету гарна стріха,
На гребні півень був для втіхи,
Щоб дарувати радість всім.
Облаштував в дворищі дзвін,
На дверях вирізьбив святині,
Намалював волошки сині
Н білизні осяйних стін.
Дружина Дара залюбки
Створила затишок в оселі:
Сміялись з покуття веселі
Горшки на лавках й рушники.
А надто він коня любив,
І турбувався, і леліяв :
-Я осідлаю, раз затіяв!
Я приручу, раз приручив!
-Тварині другом стану цій,
Бо на її широкій спині
Сидіти зручно так людині
Чи зверху їздити на ній.
Він таки скочив на коня…
Стовпом здійнялася пилюка –
І звився кінь, як та зміюка,
У лабіринтах сірих дня.
Аж раптом тиша…теплий дощ
Всміхнувся райдугою мило,
Світило ясне осліпило
Всю довжину зелених площ.
Привітний , лагідний весь час,
Плекав в собі прекрасну мрію :
Он кругле сонце в небі вміє
Щодня котитися до нас.
-Добу затрачу не одну –
З колоди сонця я змайструю
І до те ліги прилаштую,
Щоби возить деревину.
-Допоки наміри живі,
На схід поїду мандрувати,
Для роду буду відкривати
Світи незвідано – нові.
-Прим*явши квіти та траву,
В степу , мов вітер,буду мчати…
Телігу возом хочу звати,
А сонце колесом назву.
До Дана шестеро майстрів
Прийшли йому допомагати,
Щоб дивину ту змайструвати
Ще до морозів і снігів.
Де бовванів старезний ліс,
Майстри дворище збудували,
Щоби творить не заважали
Колеса їм та перший віз.
У вирі спорів, певна річ,
Без відпочинку працювали :
Дерева різали , тесали
І в білий день, і в темну ніч.
Аж ось в святковому дворі
На сонцях віз постав , як чудо….
Надалі вправно шили люди
Із шкіри збрую до зорі.
Родь ремесло благословив…
Коли майстри від втоми спали,
Від чорних сил, що зла бажали,
Здобутки ті він сторожив.
Не краща видалась пора,
Бо Родь заснув, а Погань хижа
До тла спалила дивовижу,
А теслів знищила Мара.
Гірку сльозу змахнувши з вій,
Хоч і на згарищі не плакав,
Дан вперто – впевнено балакав :
-Новий змайструю віз надій!
Лише густющий древній ліс
Дивився в даль осиротіло…
Прийшли сини – і закипіло,
Двір частоколом вмить обріс.
Дебелих шестеро синів
Бруски тесали й вигинали,
Округлі сонця лаштували,
А там і віз на кола сів.
Було, мабуть , передчуття –
Веліла їм вертатись мати…
-Ми допоможем нині тату,
Якщо й позбудемось життя.
Відколи Дан сів на коня,
Відчула Дара – господиня,
Що не володарка в родині,
Вона не мати вже Коша.
А Родь, вдивляючись в кущі,
Став обережнішим зарання,
Шептав устами заклинання
Від неспокійної душі.
Смердючий запах чорняків,
Коли Мара захихотіла,
Зламав послушність його тіла,
Тому він впав і захропів.
Своїм червоним язиком
Мара роздмухала багаття :
Згоріли віз, колеса, браття
І Дан з замріяним чолом.
-Я вірність мрії збережу,
Прийде до справи гідна зміна, -
Волхв приземлився на коліна ,
-Клянусь ! Коня у віз впряжу!
-Піду туди, де небокрай,
У царство Тіней, що збороли…
Віз золотий та сонця – кола
Я поверну в Зелений Край.
Поклав на себе сонця знак,
Харчі та одяг склав в торбину,
Поцілував свою дружину
Й пішов на схід через байрак.
Нелегким був у Родя шлях :
Хоч око й вабили простори,
Перетинав долини й гори,
Нужду долаючи та страх.
Та не вагався взагалі –
Лякала в лісі часом краля…
Аж тут попереду провалля :
-Мабуть, і є це край землі?
-Ух, ця безодня- інший світ,
Той, другий берег - наче пліт…
На ньому вічні та нетлінні
Існують душі – БІЛІ ТІНІ.
Охороняв безодню Див :
Потворний птах з обличчям жінки,
Що поїдав живу печінку
І по кістках людських ходив.
Та більшість часу все ж без слів,
Уп*явшись кігтями у гілля,
Стеріг, вдивляючись в довкілля,
Він від сторонніх грань віків.
-Як стану битись – втрачу вік…
Коли проміння осліпило,
Родь обманув того без сили
І перейшов на інший бік.
-Це те , про що я лиш гадав!
Співає гай під шелест вітру,
Скрізь запах меду у повітрі
Та пишні квіти поверх трав.
Ріка в оточенні химер
Плескалась хвильками широка,
За плесом тим – гора висока
Та чорні отвори печер.
-Це душі там проводять ніч…
І лише вдосвіта на плоті
Перепливають для роботи
По річці прожитих сторіч.
Сяйнуло сонце з- за борів…
На інший беріг для роботи
Перепливли майстри на плоті,
До воза йдуть , що обгорів.
Махали руки навмання…
Та тіьки ж стовбури тесались,
Колеса й віз ремонтувались
І шилась упряж для коня.
Наразі тіней гурт притих,
Небіжчик Дан помітив брата :
Хай мають роси нове свято –
Тягни те лігу до живих.
В голоблю впрігшись на весь ріст,
Родь потягнув віз до безодні,
Де збудував напередодні
З калини сам зелений міст.
Допоки гави Див ловив –
З світів живих чекав у гості,
Волхв по калиновому мості
Все в Білий Світ переносив.
Щоб не бажалось з світа в світ
Ходить , народжуючись двічі,
Закрив прохід у потойбіччя
Замком на засові воріт.
Озон хапаючи , мов міх,
Геть не похожий на героя,
Тягнув добро він до постоїв
Одноплемінників своїх.
Весь потягнувсь…горіли лиш
Пломінням мудрим ясні очі…
По бездоріжжі дні та ночі
Котив до стійбищ дивовиж.
Впав біля дому мов сто гир:
-Ось маєм воза, маєм кола,
Щоб мандрувати , - мовив кволо, -
І берегти здобутий мир.
8 = ЧОРНОЗЕМ =
Пітьми архангели та зла
На землі славних хліборобів
Орду наслали від озлоби,
Щоб знищить оріїв до тла.
А ротаї , як ті боги,
Постали в маковій долині,
Мов вийшли неба зорі сині
Із вод на тихі береги.
Ламались списи , як прути,
Закрили сонце зранку стріли…
Відважні орії зустріли
Ту саранчу без суєти.
Загони Тура тиждень – два,
Щоби постій не зруйнували,
У полі стримають навалу…
Та дике плем*я , мов трава,
Мов будяки, кукіль- бур*ян,
Немов зловісні чорні хмари,
Голодні хвилями отари,
З наскоком й визгом топче лан.
Полки не стримали удар,
Змішались люди та одежа…
Палала довго ще пожежа,
На місці сіл лишивши згар.
На милість лютим ворогам
Хоробрі руси не здалися –
Живцем у землю подалися
Через прохід духовних брам.
Її удобрили тіла,
Щоб ще родючішою стала
І щоб для злагоди зростали
Із неї паростки зела.
Ще й досі нам , здолавши щем
Й докіль зими холодні луни,
Несе, як перший поцілунок,
Любов й надію чорнозем.
Тому з грунтів, як каяття,
Про те не маючи і гадки,
Тепер отримують нащадки
Бентежні витоки життя.
9 = Молочні ріки =
Орали доки діти сонця
В полях родючий чорнозем,
Оберігаючи Едем,
Архангел тьми крізь скло віконця
Дививсь на труд той невідступно,
Бо дратувала дивина…
Під час сієсти Перуна,
Він полонив його підступно.
Барвисті ніжні акварелі
З болотом й попелом змішав…
Божка, зв*язавши, заховав
У нетрі свого підземелля.
Щоб Громовержця визволяти,
В похід зібрались Чур і Тур…
Та хитрий підлий трубадур
Наслав засушливі пасати.
В колись прекрасній Оріані
Настала засухи пора –
Гойдались хмарки на вітрах,
Та все ж гроза втекла за грані.
І ріки висохли , й криниці,
Худоба дохла без води,
Від гніту жить вряди – годи
З людей лишались одиниці.
Це б Перунові гострі стріли
Та над полями в тім*я хмар!
Вони б тим шумом збили жар
Й хліба дощами напоїли.
Дажбог, в обід перепочивши,
Молитви оріїв почув –
До лану хмари він пригнув,
В корів хмарки перетворивши.
І гречкосіїв тих зустрівши,
В лугах кисіль них з дна імли
Молочні ріки потекли,
Голодних й спраглих напоївши.
Лише свобідному народу,
Щоб дбав за хліб впродовж віків,
В країні квітів та садів
Добром віддячує Природа.
10 =ГАЛАНИ =
Готовлять плем*я мудреці
В дорогу трудну і не близьку :
Божницям кланяються низько,
Росу розтерши по щоці.
Та спить народ глибоким сном :
Хто в курені в терпкій знемозі,
Хто під снопами , хто на возі,
І поодинці, і гуртом.
Загрались в сутінках про те
Сичі у хованки й мовчання,
Тому й проспав своє світання
Їх Божич – Сонце Золоте.
Авжеж,хотілось орачам
Завчасно в засік хліб зібрати…
А як косу в руках тримати?
Як молотити ротаям?
Гадали волхви на воді,
Велике вогнище розклали
І біля полум*я шептали
Молитву добрій Коляді.
Богиня неба – Коляда
Святу молитву ту почула,
За вуха сина так шарпнула,
Аж затрусилась голова.
І перший, й другий, й третій змах –
Від шалу вухо відірвала
Та гучно вголос наказала :
-Хай буде з вуха цього птах!
Як дзвінко птах той заспівав,
Зненацька як закукурікав –
Сяйнуло сонце на повіки
Та й розбудило всіх, хто спав.
Відтоді люди галаном
Назвали птицю в тій сторонці…
Вітає ранком він іх з сонцем,
Веселим хлюпнувши веслом.
11
Бачив в світі багато я див…
Та від подиву стану крилатим,
Де відспівує світло сонату
Під ліричну мелодію нив.
Чую серця пришвидшений стук,
Щось струснулось в мені і збулося,
Як торкнулась долоня колосся,
Наче тулиться личком малюк.
Мак червоний у житі притих…
Мов серця полум*яні, мов перла,
Діамантова ніч розпростерла
На просторах ланів золотих.
Бовваніє в хлібах оберіг :
Наче постать чиясь, наче доля,
Шелестить одинока тополя
На розвилці грунтових доріг.
Треба див ще у світі яких?
Скільки можна у мандрах блукати?
Я по справжньому стану крилатим
Від сонати ланів золотих.
12
Це у мене пристрасть чи хвороба?
Піт людський порівнюю з духами :
Пахнуть сонцем, вітром та дощами
Кострубаті руки хлібороба!
Карбував з дитинства ці події,
А вони у серці, в каплях крові,
Де родились паростки любові
До сільських привітних гречкосіїв.
У житті достатку не зазнали,
Та біду нехтуючи і втому,
Із полів вертаючись додому,
Про кохання в сутінках співали.
Будували житла толокою,
Всім селом справляли новосілля;
Скрута всюди, тільки ж на весілля
Рід збирався дружною юрбою.
Берегти віками душу Роду
У селі були і є готові,
То ж в піснях, в легендах та у мові
Суть та зміст трудящого народу.
Тільки білі заіскряться гронця,
Заснує льодами водограї,
Випікають в печах короваї,
Так поході барвами на сонце.
13
Батьки , святі мої батьки!
Рубцями тіло Ваше вкрите –
Прийшлось Вам стільки пережити
У ті, що випали, роки.
Чи усміхались в сонцедні,
Чи вдосталь пили, вдосталь їли,
Як трудодні двори обсіли
У лихолітті навісні?
Душа від спогадів болить…
В часи війни й голодоморів
Селились злидні у комори,
А треба ж діточок ростить!
І все ж , гадається мені,
Що в долі радості зазнали,
Бо про любов палку співали
На вечорницях Ви пісні.
Щоб там не сталось , а в теплі
Зерня в долонях зберігали,
Щоби зігрівшись , таки мало
Пробитись паростком в землі.
14
На тоненьких стеблах колоски
Розповісти на ніч просять казку,
Вимагають ніжності і ласки,
Мов в дитинстві жваві малюки.
Вицвітуть безжально в сіре дні,
Як серця любов*ю не зігріті :
Без колосся спілого у світі
Якось важко й холодно мені.
Відчуваю пальцями тепло –
Може це енергію вібрують,
Диво світу для життя дарують,
Щоб відбутись завтрашнє змогло?
Обвінчають з тугою жалі,
Якщо мить без посмішки проходить,
Бо тоді вже вітер верховодить,
А не сіль зігрітої землі.
Я, напевне, також колосок,
Що весни очікує та літа,
Щоб звучав на сонячній орбіті
Завжди й мій у хорі голосок?
Невблаганно так спливає час,
Відійшли в минуле батько й мати…
Як взаємно будемо кохати,
Щось таки залишиться від нас!
Микола Стасюк( "Енциклопедія української літератури")
...Тільки спроба узагальнити та висвітлити світогляд нашого народу - наших пращурів через легенди. Це наше коріння. Навіть , якщо на сьогодні я християнин...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
