Так сталось:y Твої злетіла крони-
Чи це було коріння в неба даль?
Я переникла у гілки і грона,
В Твою магічну, світлу Пектораль.
Я просто впала в диво- візерунки,
в глибокі число-звуки напрямні,
У вектори, геральдики, дарунки,
На доленосні стезі позивні.
Я легко закружляла в кольористій,
B Твоїй, y сонцесяйній, площині,
В тарeлі- "петриківочці " барвистій,
Вишнево-писанковому вченні.
Я тонко загойдалася на струнах,
На тих сплетіннях сивих правіків.
Орнаментом лягла на древніх рунах
І серцем до засіяних рядків.
Я тремко, у Твоїй, розкрила пісні
Вітрило свогo cпіву і чуття.
Прийняла всі пороги, світлі й грізні,
Складних доріг заради майбуття.
Я дзвінко заросилася на травах,
І, навіть, покотилась по стерні,
Закалатала духом у загравах-
Бо як у цьому світі без борні?
Я просто обпалилась незліченно
До ран Твоїх, до історичних віх-
Зате я провідчула незбагненно
Пульсар життя у витоках ярких.
Так сталось: Бог зронив мене в полотна,
В Твою канву зростань і дозрівань.
В Тобі я, Україно, беззворотньо
Залишу серце і любові грань!
| 
у Вас 
0
