Питаєш коли Не питаєш хто То були вони Прийшли у село Де предки жили В себе від століть Спалили хати Мене це болить І прогнали нас З улюблених гір Замазали час А зробив це звір Щоб пропали ми Забули своє Не пропали ми Наше серце б’є Вкрали нам майно Церкву поле ліс Нагадане зло Брат брату приніс В час після війни Геть у чужину Кинули вони Тіло і душу Але ми то ми Звикли до колод Ставимо церкви Там де наш народ Любимо своє Ми діти Карпат Серце рідним б’є Знаємо хто брат 29.04.2012р.
Дякую Вам, пане Василю за слово. Коли пишеш і хтось читає тебе, і дає своє слово, приязне або й ні, все це тішить... Значить, що не пишеш лишень для себе. З повагою Василь Шляхтич
Так вдало Ви, Василю, розповіли свою історію, так яскраво все побачилось. Завжди захоплювалась і захоплююся Вашою вірою в те, що ми таки вистоїмо. Дуже гарно: ставимо церкви там, де наш народ!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
0
