Ліс свої співа пісні. А ми ні . Ми у тій же чужині, Глянь, сумні. А кому той ліс співає? Той хто чує, чи він знає? Бо ми ні. Ми ні. Ми дурні? Ліс здоровий є, чи хворий Все співа. Він по своєму говорить. А ти? А я? Ах послухай сестро, брате Про що співа ліс в Карпатах. А ми ні. Ми ні. Ми німі. Наша мова завмирає В чужині. Її слова пропадають В чужині. Не співають мама, тато... Ми забули про Карпати. В чужині пісні, Не вогні. Я думками тихо входжу В забуття. Там щоденно я знаходжу Наше Я. І молитву тиху мами. Ой тужила за горами Увісні, всі дні В чужині. Мама з татом говорили: - Сину мій Тобі рости будуть крила. В чужині. Їх слова прийняв як святість І ще більше став кохати Карпати святі. Бо свої. Мама з татом говорили: - Колись нам... Те, що наше і правдиве Дай синам, Щоб цю правду вони знали І ще більш своє кохали, Де б вони жили. Їм скажи. u3/297
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2174 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
