До Улюча, який над Сяном, Довго не верне такий ранок, До якого, так любо вертали батьки... Де весна говорила квітом, Де життям втішалися діти, Де плодами дарили поля і сади...
Де то в неділю рано вранці Дівчата й хлопці в вишиванці До церкви йшли, якої сьогодні нема... Де Слово Боже, було БОЖИМ! Де ніхто з ніким не ворожив. Де один одного вітав в ім’я Христа...
Думками я лечу в той Улюч, Де все минуле бачу й чую... Дубник відвідую у своїх молитвах. Де спочивають стрики, дідо... Дуби і липи панахиду День й ніч співають всім, які сплять у гробах.
До вас звертаюсь УЛЮЧАНИ. Доведіть, що ви гідні шани. Дітям скажіть, що в нас коріння над Сяном. Доки наш корінь живим буде, Душа співати буде в грудях. Думками зв’яжемося всі з рідним селом. 12.01.2016р.
Дякую Вам за гарні побажання. І Вас щиро вітаю з НАШИМ Новим Роком. Хай Господь ДОБРОМ дарить. Тільки з Богом! З повагою до Вас Василь Шляхтич з Польщі
вірш важливий. ніколи не був над Сяном, хоч звідти - мої дідусь і бабуся, мама, родина... я знаю ту тугу за минулим. але того всього вже нема. чужі люди вирішили долі своїх Братів і Сестер во Христі. а, потім, певне, ходили далі до Костелів і продовжували молитися, якби нічого й не було, горді за своїх урядовців. цікаво, а що їм казали їхні ксьондзи? що в українців інший Бог?
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
