Є наша церква, як споруда, А на ній бляха золота. Зайшов у нутро – а де люди? Чому людей наших нема?
Бані - земель наших корони. На жаль, вже тихнуть молитви... Хоч ваблять пресвяті ікони, Тебе нема. Скажи де ти?
Твоя відсутність в книжках нині, Як правда про іконостаси. Так, там молились люди наші, Що жили в своїй БАТЬКІВЩИНІ І були вірні Україні. Над рідним Сяном й на Підляшші. 23.09.2018р.
Маєте рацію, молитви тихнуть, але й час тепер зовсім інший. Люди вже не ті неписьменні, що вірили кожному слову батюшки, а бачать, що не кожен храм - святий, особливо, як у ньому торгують, заробляють не чесні гроші, а прихожани тільки як нажива, то якому богу в цьому храмі моляться?
Молитви щирі, а ще й любов'ю шиті - здійснить Господь і Наше небо. Тому нам всім щиро щиро молитись за край свій рідний і за себе... Дуже дякую Вам, Пані Катерино за зрозуміле мені Ваше слово. Я з Вами. Будьмо! З повагою Василь Шляхтич з Польщі
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
0
