Довершується час неволі. Усе таки, ще чути болі. Бува, задумають батьки, Як жити будуть їх сини? Тремтить край і усі терплять Повірте, прошу, не всі сплять. Є ті, що ворога шукають І впевнені, що віднайдуть. І молять Бога в своїм крАю, Щоб Той завершив свободу. В минулому наш край продали. Чи думали про це колись? Батьки, діди кров проливали... Досить вже крові. Ти молись!
Більш триста років в нас неволя. Народ сумує, терпить, плаче... Він забуває свої болі Згадуючи літа козачі. Нині сміються вороги. Своє минуле вже забули, Як колись їхні хоругви На довгі роки теж приснули. Той, хто минуле забуває, Нехай майбутнього не жде, Бо якщо свого не кохає, То чи полюбить він чуже? Чи не свій його поважає? Ви добре знаєте як є...
Поки є гріх у рідній хаті То ми є нулем в чужині. Коли помре в нас рідна мати, Станемо бідні й голодні. Хоч ззовні видно світ веселий. А в дійсності, який він є? Діти питають, де ангели, Які з трембіт дують своє? А я питаю, де є школи, В яких свій вчитель свого вчить?! Чи вас брати в серці не коле? Я впевнений, що й вас болить, Лиш ви привикли до неволі, Яка сотні років тяжить.
Задовольняє вас будучність. Живете міркою її. Не думаєте про присутніх І ненароджених синів. А правда гине, правда гине! На рідних полях бур’яни, Які заглушують калину І в цвіт одягнені сади. Бог людині послав пророка. Не весь народ його приймає. Одурюваний стільки років Вістун у хаті пропадає, Бо не вивчав народ уроків, Де дід ніс спину під нагаї.
Все таки Бог був в нашій хаті. В хрестах, іконах, в молитвах... Ті, що приймали Його святість Чи дійсністю, чи тільки в снах, Або скрито Його молили, Щоб не побачили брати... Вони Вкраїни не пропили, Лиш перетворювали сни Батьків своїх, дідів, поетів... Священиків і монахів, Що ангел правди колись злетить І всі почують його спів. Як зрозуміє хоч що третій, Народ все таки буде жив!
Глянь, брехню вітер проганяє. Ти думаєш, що пропаде. Вона черговий раз вертає І людям жити не дає. Тим в чужині і в Україні, Які віддали під покров Тризуб і прапор жовто-синій І сотні, сотні молитов Належна шана. Вони гідні, Щоб їм кланялися сини, Які живуть нині вигідно. А гляньмо, як живуть вони На своїх землях , землях рідних? Що нині їм несемо ми?
Якби всі жили не тільки для себе, а робили щось для народу, в Україні і жити було б краще... А то живемо за принципом "моя хата скраю". Маємо те , що маємо...Самі в тому винні... Дякую за такі змістовні рядки
Добре, що розуміємо один одного. Нас вже двох. Коли нас буде у цій вірі і правді багато - БУДЕ СВЯТО. З повагою Василь Шляхтич
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
