Від Богдана до Івана

 

 

                              

                       « …Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали,
                            бо так не карав нас і лях-бусурмен-бузувір.
                            І Тясмину тісно од трупу козацького й крові, 
                           і Буг почорнілий загачено тілом людським, 
                            бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові, 
                            у пеклі запеклім, у райському раї страшнім.
                           Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі
                           і крові наточать - упийтесь кривавим вином. 
                           А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі. 
                           Наш дуб предковічний убрався сухим порохном…»

                                                                                      В.Стус.

                                                              «А де ж Україна? –Немає…

                                                               Лиш одна порохня

                                                               та суцільна брехня

                                                               по світу і досі гуляє»

 

                                            Розділ 1

                                            Богдан.

Від Богдана до Івана

 нема правди про гетьмАнів.

 Богдан Зіновій –православний,

 навчався в школі ієзуітський

двічі хрещений Хмельницький

у двох церквах, в одній державі.

 Пізніше сам він признавався,-

в полоні в татар - бузувірів

 з бусурманами сповідався,

 приставав до їхньої віри.

 

Дід, гетьман Венжик був коронний,

 шляхтич Речі Посполитої,

 і вірнопідданий, законний,

 для трону польського служитель.

 

 Батько, сотник Михаїл,

 підстароста чигиринський

 у Сигізмунда при дворі

в чомусь дуже провинився

 під баніцію потрапив,

звання шляхтича лишився,

 і маєтність свою втратив.

У гетьмана Жоклевського

у реєстровому війську,

 за милістю королівською,

 знайшов службу і прописку.

 

 По матері сказати нічого:

кажуть була козачкою,

а після смерті батькової

стала згодом полячкою.

 

 Богдан у школі ієзуітів

 У Львові древньому навчався,

 а потім Речі Посполитій

служив, на вірність присягався

Воював із москалями

 За польську корону,

 врятував там Владислава,

 від московського полону.

 за що був нагороджений

золотою шаблею

королівським вельможею.

 

 У війні з османами

Потрапив у неволю.

 Шляхами оманними

Повернувся додому.

Після неволі тієї

На хуторі Суботові

 Обзавівся він сім’єю,

 Домашніми турботами.

 Взяв собі там за дружину

Білолицю панну,

від козацької старшини,

сестру Сомка, Ганну.

 

Служив він чесно королю

 у військовописарському чині

довівши відданість свою,

аж доки не зробив провину.

 взявши участь у повстанні.

під проводом Павла Бута

Був позбавлений посади

і шляхтою став забутий.

 

Богдан –Зіновій

 маючи дружину і діточок троє,

 найняв ще й Марисю,-

шляхетського роду

, щоб дітей навчала,

 Ганні в допомогу

 господарювала.

 

 До неї сватався Чаплинський,

 слуга гетьмана Конецьпольського.

 підстароста чигиринський

козацтва українопольського.

 

Та вийшло так, чомусь негоже,-

 Богдан уклав її у ложе,

 сотворив прелюбодію

думав, що ніхто не сміє

її узяти за дружину.

а він із нею аж до згину

любовну матиме утіху

(гарем домашній невеликий).

 

 Але усе пішло на зло,

Богдана знов десь занесло,

на сварку з Конецьпольським

і той, вже методом содомським

рішив наругу учинити,-

 Богдана-вискочку провчити.

 

 Коли Богдан був в Чигирині

 у справах козацьких,

 поляки хутір розорили,

 по своєму, по ляхські.

 Остапа,сина-дитину,

люто висікли до згину;

 зганьбили дружину,

 а коханку зґвалтували

забрали силоміць її

та з Чаплинським обвінчали

в храмі католИцькім.

 весілля справляли.

Від тої драми син помер

а згодом і дружина-мати

 пішла услід за сином

 на той світ спочивати..

 

 Богдан на зло те, кляте,

рішив у суд подати

 та польську шляхту

 в розбої звинуватив.

Суд ,звичайно був

 на боці кривдників,

за провину ту

він виніс вирок їм:

 сплатити штрафу

в півтораста злотих.

Сам би лях їх трафив!

 за такий судочин.

 

Богдан у відчаї, до короля:

 - Я ж вірою і правдою,-мовляв,

 -служив і ще служити буду,

 Вам на славу, ворогам на згубу

життя і крові не жалітиму

 на благо Речі Посполитої!

Благаю Вашої Величності

суд справедливий учинить цей

за вбивство сина і смерть дружини,

покарати всіх, хто в цьому винен

і захистити у подальшому

мою сім*ю рукою Вашою.

 

І відповів йому король:

«Ти маєш шаблю і пістоль

 то ж захищай свій рід, свою сім*ю.

 і не заважай тут править королю.

Якщо насправді маєш лицарство

 тобі жалітися тут нічого.»

 

Від одповіді такої

 Богдану світ затуманИвся,

розум весь налився кров*ю.

І, вирішив тоді помститься

 шляхті всій ,узявши зброю.

Зібрав собі на допомогу

сотні дві голів козацьких,

що терпіли утиск ляхський

і готових виступить війною.

Але ,між ними,як на гріх,

 завівся зрадник і доніс

пану Конецьпольському

та Гетьману Потоцькому.

 А ті,- Богдану смертний вирок,

 Уже зачитаний до дірок,

за зраду Польщі й королю,

 щоб без пощади і жалю

посадити зрадника на палю

так, щоб довго всіх лякало.

 

 Забравши сина Тимофія

і найближчих радників своїх

Богдана наче вітер звіяв,-

Від псів хортів і ляхів втік,

аж за дніпровії пороги

 до козаків по допомогу

чи то на службу попроситись,

щоб потім разом і помститись. _

 

--Ви славні всі тут отамани,

але, вам треба ще й Гетьмана.

 Ми з вами створимо державу

 і в тій державі будем править!—

 

І, перевтілилась повія,

 В національно - визвольну ідею.

 свідомістю заволоділа,

 покликала героїв за собою.

 

 А козаки ж то люд військовий

У них завжди шаблі до бою:

Чи то з турків мусульманів

 чи з поляків шляхтоманів

 пустити крові з бузувірів,

- чужої крові ,чужої віри.

 

 -Ми згодні воювати

але ж де грошей взяти?-

 --Так ми підемо на Львів

 Та потрусимо жидів,

створимо скарбницю

 як водиться-годиться

, все розділим пополам.--

Ой і славний наш Богдан!

 

Своїх військ було замало,

 щоби ляхів подолати.

 то й відправились до хана,-

 дружби-помочі шукати.

 Кримський хан Іслан-Гирей,

хитрий лис, немов єврей,

волів мурзі він Туган-Бею

 в похід збирати військо,

 в союзі з запорізьким,

іти війною на Варшаву,

там здобувати гроші й славу.

 

Отримавши таку підмогу,

Богдан, татарськими стежками,

минаючі ворожий Кодак,

пішов угору з козаками

Чорним Шляхом Диким Полем,

 на Саксагань і Жовті Води,-

шляхту ляком гвалтувати.

 Забравшись в табір ляхів ,

 нагнали в їхні душі страху

видурили в них гармати,

ще й вказали їм на шлях туди,

 де чекали воїни орди,

 і всіх там справно порішили,

 забивши ліс ворожим тілом.

 

 Потім всі пішли на Корсунь,

 де Потоцький з Калиновським

оборону справно влаштували

обкопавши місто ровом-валом .

 Але, за хитрістю Богдана,

послали ляхам Галагана

 і той крутнувся чортом-бісом,-

 поляків вивів всіх до лісу

 Де їх орда із козаками

ятаганами та шаблями

 мов капусту на городі

порубали всіх та, й годі.

 Калиновського з Потоцьким

здали на ясир татарам,-

 всім ординцям добрі гроші

козакам велике «даром».

 

Згодом Збариш і Пилява

на коліна впали.

За два кроки від Варшави

 табором стояли.

Та Зіновію Хмельницькому

захотілось миру

для Речі Посполитою

 на троні з Каземиром.

 І зібравши раду,

 за волею отаманів,

задумав про зраду

із польськими послами.

 Козаки волали,

 щоб покарати Варшаву

та ляхів здолати,-

взяти гроші й славу.

 

«Великий славний, та не дуже»

Повернув війська на Львів,

залишившися  байдужим

до воління козаків.

 Контрибуцію жидам наклав

до мільйону злотих

Половину грошей приховав,

 У своїм Суботові

 

Після Львова

Взяв в облогу

 Містечко Замосття

 В надії на викуп

 Хоч би, невеликий

 Але не вдалося

(а може й не хотілось),

Бо в цей час на сеймі

Обрали Каземіра

до якого було вельми

 у Богдана довіри .

 

Не хотів ти слуго ляший

 Козацької слави,

Не любив ти сину вражий

 Українську державу.

 Зняв облогу і поїхав

 У Київ святкувати

Ворогам на втіху,

пити та гуляти.

 Козаків розпустив

 додому, по хатам.

 Доки пив та гуляв,

в дешевій славі купався,

Ян шляхту позбирав ,

 в Україні оснувався.

 

 Знов зібрались отамани

На козацьку раду.

 Хмеля привели до тями,

Щоб дав у війську раду.

Розіслав універсали

по всій Україні,

Щоб полки повставали

На звільнення країни

 Від польської шляхти

 Та жидівської общини.

 

 Богдан знову звав татар

Козакам на допомогу,

Константинів відібрав

Збораж оточив в облогу

 Взяли Яна Каземіра

 козаки у свій полон

 Та, з якогось, раптом, дива

 Відпустив його Богдан:

« Нехай іде собі з миром!»…

Ляхів наголо розбили,

Загнали всіх у Зборів,

 Запросили ляхи миру,

 мирової угоди.

 

Яничари ж на Богдана

тиху злобу затаїли,-

 відпустив на волю Яна,

не отримавши ясиру.

 І тут прокинувся Богдан,

 Немов (чи справді) з похмілля,

рішив задобрити татар.

 за їхнє бойове служіння,

Та, щось наплутав, і віддав

 право хану - бузувіру

 щоб той склав і підписав

 нову угоду з Каземіром.

Як же так, за ради годи,

подарувати ординцю

 право підпису угод

 І лишити українців

честі, слави й перемоги?!

 

Татарський хан Іслан-

Гирей, хитрий дуже,

 узяв і хутко склав

угоду про дружбу

 ляха з бусурманом

 і пошив у дурні

п’яного Богдана

 

 «Великий славний, та не дуже»,

Іслан-Гирея вірний друже,

Слуго Речі Посполитої,

до слави й влади небайдужий,

людською кров’ю вмитої.

За півкроку від Варшави,

 Що стояла на колінах,

ти зганьбив козацьку славу,-

 підкорився Каземіру.

 Це ж треба так упитись,

щоб віддати на поталу

 ворогу, що був розбитий,

 перемогу всіх баталій ?

 

Що там Катерина

Чи ляхсьий Кодак,

Січ зруйнував

 хмільний Зіновій,

уклавши угоду,

в обмін на клейноди

 та власний Чигирин

 з волостю укупі;

 новий гетьанський чин

 та старий Суботів,

 А сто тисяч козаків

назад у ярмо

польських панів,-

 на палі в гузно.

 

 Зборівська угода ,

 Це, подвійна гра

 гетьмана Богдана

Та Яна короля.

Про що ж там гомоніли

Воєводи в парі?

Як роздерти Вкраїну

 собі та татарам?

Розділили по братські:

Вкраїні,-Чернігів,

 Київ та Брацлав.

 Богдану Чигирин,

 В приватну власність.

Решту ,- полякам,

 і татарам на пашу

Отаке то диво

в історії нашій;

Краще б не родила

 вас матінка ваша…

 

 Прийшли ще темні роки

 суцільного мороку,-

 гетьманського терору

на власному народу,

за виконання вимог

зборівськоїугоди. .

 

 Скільки ж універсалів

 Було скрізь розіслано,

 аж до кари на палях?!

А скільки ж повішено

душ і тіл козацьких

та голів відтятих

в помістях поляцьких?!

Неначе прокляття..

 *****************

Бодай ви пощезли ,

Зі своїм гетьманатом,

неродившись би вмерли,

Чужорідні байстрята.

Не хотів ти, пане ляше,

 Козацької слави,

Не любив ти, сину вражий,

 Українську державу.

 Визвольна війна палає,

 Богдан топить її в крові

та себе і свою совість

 у вині та в похоті ховає.

 ******************

А у другому поході

 на ляхів Богдана,

 про славу і годі.

 Утік із поля брані

 разом з татарвою

 залишивши на пропале.

 військо сиротою.

Залишив з переляку,

бо трусився за шкуру

щоб не видали полякам

 Його панську натуру.

А військо тим часом

 у болоті під Тясмином

 полишила й старшина,

 усмерть перелякана,

під проводом Богуна

накивала п’ятами

аж до Чигирина.

 А що татари,- так звісна річ

не треба їх було дурити,

 та золото ховати

 у Суботові у хаті,

а порівну розділити.

Та ще було б ліпше

не відпускати Каземіра

а татар потішити

королем-ясиром.

Отоді була б міцною

угода із ханом

не втікалиб з поля бою,

обмануті Богданом

 

Кажуть був у полоні

у татар у бранцях,?

Хто ж тоді в Суботові

Повісив на воротях

 дружину й коханця?....

 

Були справи важливіші:

у Суботові Марися

завела собі коханця

 та ще й сина Тимофія

 кажуть звабила, повія.

Потім взяла й налякала,

Що Богданові розкаже

Як Тимофій її звабив,

Краще буде, як утаять

З італійцем її зраду.

 

 Тимофій не бажав

 Про це розголосу,-

Взяв папір й написав

Богдану доносу

. Що він їх покарав

 за вкрадені гроші,

та й повісив їх обох

у хуторі на воротях.

 

 Богдан утік не в Чигирин

 без війська та слави,

 а сховався в Паволочінь

 мов битий пес під лаву.

І топляв свій сором

 в окаянній оковитій

 затуманив розум

на радість посполитій.

 У Києві Родзевіла

 данину збирає;

 шляхта по Вкраїні

 Воронням літає.

 Зажурився наш Богдан

та,… втретє оженився,

 В Білій Церкві без татар

 з посполитами мирився.

Від такого миру

 та любові із ляхАми

До сусідньої Росії

Цілими валками

 селяни повалили.

 Упала довіра Зіновію,

 та його універсалам,

 бо татарською худобою

 скрізь поля випасались.

 

Навіть славна перемога

війська сина Тимофія,

 під урочищем Батога,

 ганьбу батька не розвіє..

 Впали ляхи , та віддали

 татарам під пашу,

угодою відписали

, половину земель наших.

 У подальших лиходіях

Втратив сина Тимофія.

 Поклав свою він голову

 У поході на Молдовію

 Заслаб тоді Богдан

 і тілом ,і душею.;

 думи помутились.

Кажуть,що в полоні у татар

 якимсь зіллям отруїли.

 Відчуваючи, як сили

 його покидають,

він все ближче до Росії

голову схиляє.

 Навіть короновані

гетьманські клейноди,

 Каземіром даровані,

не дали сил та свободи.

Якби ж то духу стало

 чи розуму більше,

може б і не впала

 Україна в Московище.

 А як підписали

Переяславську Раду

Україна стала

 не поруч, а ззаду…

Нема чого ворушити

 порохню на дубі

та душі труїти,

 Нехай так і буде..

.***********

Національно-визвольна ідея взята на озброєння для досягнення особистої цілі,

врешті-решт, зруйнувала все особисте у житті Богдана

і призвела до непоправимої втрати,- свободи нації.