Голосіївські оповіді (майдан)

 Ось вже декілька років паї громадян орендують два фермерства: «Модерн» на заході та «Комунар» на сході. Перше фермерство застосовувало найновіші розробки господарювання, намагалось якомога ефективніше і якісніше використовувати кожен клапоть землі. Воно вирощувало прибуткові культури: ріпак, соняшник, багато злакових. А друге – господарювало за дідівськими принципами і його поля були насаджені більш різноманітно  – від помідорів (яким часто не сприяли погодні умови) до льону, в тому числі й цукровим буряком. На його балансі функціонував поблизу села цукровий завод.

Орендарі фермерства «Модерн» розраховувались із власниками паїв грошима, а Грушин Іван Миколайович (одноосібний керівник «Комунару») видавав у якості платні – товари. Крім того в перерахунку західне фермерство більше платило людям ніж східне. Це і було наріжним каменем спотикання у відносинах селян. Вони самі того не бажаючи розділилися на «Модерянців» та «Комунарців».

Наприкінці осені, коли вже обидва фермерства повністю розплатились за орендавану землю, в Голосіївці з новою, небаченю раніше силою розгорнувся маштабний перерозподіл землі південних і північних територій зі східного фермерства до західного. Іван Миколайович не був задоволений такими подіями, тому різними методами намагався втримати орендарів. Першим його кроком було скорочення працівників цукрового заводу. Мовляв: «менше землі призведе до зменшення обсягів вирощеної продукції, а тому і до скорочення переробки цукрових буряків…». Самі ж працівники обурені таким рішенням організували поблизу контори «Комунару» демонстрацію протесту, тоді Грушин викликав поліцію і силоміць розігнав їх, мовляв вони заважали йому працювати. Люди говорили, що протестувальники прийшли зі своїми сім’ями (в тому числі маленькими дітьми), а міліціонери під час так званого«розгону» били всіх підряд. Це стало останньою краплею, тепер навіть власники східних паїв захотіли перейти до «Модерну». Серед них був і Василь Петрович.

-Це безсовісний бандит, шановні односельчани, досить ділитись на східняків і западенців, комунарців і модерянців, єднаймося заради кращого – лунав його голос на демонстрації вже в центрі села.

-В юго руках районна миліція – кричала у відповідь налякана подіями бабуся – вуни любого з нас в тюрму пусадять.  Та юго і так Бог накаже.

-На Бога надійся, але і сам не сплошай – запевняв Василь - Нас не спинити, разом ми сила, всіх не посадять, ми доб’ємося свого.

-Але ж він закриє цукровий завод, де ми будемо заробляти на життя? – вигукнув Митрофан.

-Дорогі мої, фермерство «Модерн» побудує декілька таких заводів, крім того лише третина селян задіяна в цукропереробці.

-Ага, а інша виживає як може – вигукнув Серафим із натовпу.

-Замовкни – розлючено кричав оратор демонстрації – шановні односельці це наш ворог, він на стороні бандита Грушина, не слухайте його беріть в руки зброю і виходьте на двір.

-Синку, а проти кого ти будеш воювати? – промовив дід Панас, що стояв попереду слухачів Василя Петровича – А ти знаєж шо таке війна???

Самопроголошений оратор на хвильку замислився, а потім нахилився до Панаса і пошепки відповів: 

-Зброя це не обовязково вогнепальна чи .. холодна ну якщо Ви хочете то я скажу  людям, щоб виходили з парасольками.

Старенькому стало якось недобре від такого пояснення. Чому люди такі категоричні?  Чому постійно знаходяться бажаючі очолити акції протесту для своїх цілей, навіть якщо доведеться втоптати в бруд «опонентів». Дідусь обернувся та й пішов додому. Народжений працювати не розумів красномовства.

А позаду продовжували лунати слова:

-Не даймо зламати себе, почуймо разом зов покращення, година повстати настала! – здається це вже кричав Петро Гайка. Його слова були неначе продовженням запального виступу Василя Петровича.

Голосіївці добилися чого хотіли. Оратора Василя обрали «головою профсоюзу захисту прав орендарів». В селі говорили, що раніше на фермерстві «Модерн» навіть посади такої ніколи не було. Петро Гайка став його  першим заступником. Проте як зміниться від цього життя їхніх односельців покаже час.