Вже не одну ту сотню років Земля проходить по осі Не вперше люди плід приносять І не останні молоді. І так іде той рік за роком. Нове росте, старе вмира. Хтось так й живе, що хата боком. А другий бідних обкрада. Один лукавий, мов лисиця. А другий – хижний наче лев. Міняють щодень власні лиця. Як треба – тихо, треба – рев. І так весь час усе проходить: Хто більш кмітливий – на верхах. Розумні ж й чесні тут не ходять – Внизу вони, на них лежать.
Ось так не першу сотню років Ішло усе своїм кругом. Коли ураз вродився хлопчик – Назвали хлопця Верітом[1]. І ріс він в батьківській оселі – У домі видного отця – Бо батько – вождь ехінацеї[2] І бачать всі в нім молодця. Не знав Веріт ні жодних бід Не чув про смерть, чи про хвороби. Читав романи світлих літ. Лиш про кохання і злагоди. І виріс врешті в юнака - Настав час йти вже у науку – У світ, що бачив із вікна. Зібрався в путь. Зібрав вже й сумку.
Місто в барвах вже весни. Звуку фон творять пернаті. А Веріт вчиться що є сил. Навколо світу він не бачить. То філософію довчить, То арифметику задали Ще й серце, бачите щемить. До однієї тої кралі. Життя буяє наче світ. Навколо так усе барвисто Не має розпачу і бід. Гуляє Веріт наш врочисто.
Закінчив парубок науку – Так-сяк, бо вчитися не хтів. І очолив він структуру – І швидко так розбагатів. Хоч у структурі то не він Управляв, а розумініші. Однак робочі. Холуї. Без зв’язків. А значить – гірші.
Пройшли роки. Веріт вже батько. Живе достойно. Падишах. Усе чудово і прекрасно. Він є всесильний. Мов Аллах. Однак усе в житті невічне У всім – початок і кінець. Сьогодні ти такий величний – А завтра впадеш мов вінець. І той, хто високо літає Той надто низько вже впаде. І як багато будеш мати. То і не менше пропаде. Ось так і Веріт наш став банкрутом. Пропав і дім. Пішла сім’я. Відчув себе немов рекрутом – Навколо публіка німа.
Cтав Веліт уже звикати До життя без тих заслуг. І не сидіти – працювати Серед своїх колишніх слуг. І лиш тепер побачив – важко! Як же ж важко працювать! А вони ж то не дурніші! Та й добріші без багатств! Побачив Веріт горе й смерті, Відчув, що в світі щось не так: Що добрим людям в круговерті Лиш роль рабів належить так.
Пройшли роки. Не раз сніги Весна перетворила в воду. А Веріт грабить навкруги Багатіїв. Кладе в підводу Добро народне. Віддає Усе заслуженеє слугам Бо заробили руки їх – А не животи панів в кожухах. Веріт народний вже герой І знає й стар і знає млодий- Де є Веріт – там значить честь. Там суд і трибунал народний. Однак народ – не значить власть. У неї є свої ідеї: Хто грабить – мусить у тюрмі Сидіти аж до свої смерті. А як і ще й ярий бунтар – Та ще й не сам, а із народом. То мусить вмерти наче звір, Що вбитий жорстко так патроном.
Чи був би ти багатієм А може й звичайним хлопом У всіх настане такий день Коли постанеш перед Богом. Настав і час такий в Героя, Якого так-таки впіймали Бо через зрадника Миколу Усе про нього влада знала. І після тижня казематів, І після часу побиття На площі люду позбиралось Щоб подивитись на дива: Стоять рядком одні солдати, У всіх – зброя у руках. Перед ними гордий в славі Веріт, неначе в небі птах. Дивиться бійцям у очі Із призрінням, зверхньо так Наче він у них стріляє, Та не в тіло. В серце! Так! Жовніри взялись за зброю "Стріляй”, - голос зазвучав. І впало тіло, як полова Що косить коса у лугах. Але то тіло. Дух бунтарський Полетів у небеса. Щоби згодом народитись. У майбутніх вже часах.
[1] Скорочено від veritas (з латинської мови – правда).
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2535 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
