***
Сьогодні у Неба німіють уста,
Захмарився овид журбою.
Не видно дороги, де квітнуть літа,
Видніє лиш та, що з бідою.
У сиві тумани запнулася даль,
Немов одинока черниця,
На чотках вишіптує дощ і печаль
Відрада її журнолиця.
Плететься наосліп у лету світів,
Туди, де ніхто не чекає.
Свобідних не люблять у сему житті,
Невольних у той не пускають...
Тож як догодити в несонячну мить
Богам, що востали із мертвих?
На віях у долі безсилля бринить,
Бо знову судилася жертва.
Бо вкотре волочить дорога ота,
Що коле терново бідою!
Незрушно німують Небесні уста
І хмариться овид журбою...
(30.04.14)
| 
та
у Вас 
0
