Проводять матінку свою
Маленькі діти у дорогу.
І поруч з ними я стою,
А серце стукає тривогу.
Здавались вічністю роки,
І сльози їм не висихали:
Хотіли мами і руки,
Що їх так пестила, всміхалась.
Свою любов у посилках
Тепер вона їм присилала.
У серці жив неспокій, страх –
Ночами плакала, ридала.
І на весілля не прийшла:
Усе на щось там заробляла.
Але година та прийшла,
Що вже не витримала, встала:
Усе! Кінець! Поїду геть!
Назад я більше не вернуся!
Не знала: там чекала смерть
І не потішиться бабуся…
До дому – ось ще крок один…
Он дім на пагорбі, вже видно!
І вже за декілька хвилин
Я буду в дома! Очевидно.
Удар! І більше ні про що
Уже не думала людина,
І на асфальті – все нутро,
Вже біля дому, де родина.
………………………………….
Бабуся там, у небесах –
Її онукам кажуть діти –
За нас стоїть, мов на часах,
Охороняє нас із відти.
Якби ж то справді так було,
Якби ж вам, люди, не брехали,
Інакше бути все могло:
Ви б захист в Господа шукали.
А так: Я сам! Все в світі – сам!
Я можу все, бо я – людина!
От: біль і сором усім нам,
Бо ми – ніщо, як ми без Сина.
О, скільки тих заробітчан скитається у світі... Іх щастя не чекає там.., іх діти не зігріті. Вони нуртують день і ніч, мов відщепенці долі, Йдучи добробуту навстріч, та серце у неволі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
