ТРИПТИХ ПОСВЯТА Т ШЕВЧЕНКОВІ

ЮВІЛЕЇ

уривки з незавершеного

Ювілеї, ювілеї –

Галасливі дати!

Слава, слава кобзареві! –

Будуть всі гукати.

І я гукну з усіма,

І я засвяткую –

Свого розуму нема –

Чужий не бракує.

Ой, навіщо ти, Тарасе,

Здерся так високо,

Та й на наші негаразди

Позираєш оком.

А круг тебе по спиралі

Постаті скульптурні,

Мов ішли ото до раю

Та й пошились в дурні.

І земля вже далеченько,

І небо все далі –

Не зійти вам, козаченки,

З тієї спіралі.

Її вигадав ще Гегель,

Як шлях до прогресу.

Скільки в світі вже полеглих

З того інтересу.

- Що відстав?! Ступай у лаві!

Крок у бік – стріляю!

Безліч спогадів кривавих,

А раю немає…

І ступали, і ступають,

І будуть ступати.

На горлянку наступають,

Щоб не смів стогнати

Йдуть і йдуть залізні лави

По землі одвіку,

А над лавами заграви,

Мов криваві ріки…

***

Мандрувала чорна хмара,

Обрії вкривала –

Від Каспію до Арала

Довгу путь тримала,

А під хмарою Тарас наш

В шинелі по п’яти.

У поході, як і завжди

Співають солдати.

Та який солдат з Тараса? –

Низький вайлуватий,

Та на гак, як вже попався,

Будуть муштрувати

Йде Тарас наш, не співає -

Дума, мов та хмара,

І триває, і триває

Нескінчена кара.

Ну, а за що? За дрібницю,

За те, що наснилось?

Що в поемі, мов в вдовиці,

Сльозою скотилось.

Та Микола – цар жорстокий,

Він жалю не знає:

Послужи ти нам без строку

В пустельному краї…

Ось і служить… рік за роком

Стікають сльозою

Йде солдат Тарас, і кроки,

Мов вмиті росою.

***

А ще другий був Микола –

Приятель Тараса,

Молодий, високочолий,

Розумник і красень.

Вже збирався оженитись,

Призначив весілля –

Замість цього опинитись

Прийшлося в безвіллі.

А Тарас як раз і їхав

Привітати друга,

Фалди фрака гойдав вітер

Та плескав у вухах.

Вже і їхать недалеко –

Через міст – і поруч…

- Здраствуй, друже! Здраствуй, ненько!

Бог вам всім у поміч.

Вже гадав, які там будуть

І пісні, і жарти…

Думав стрінуть рідні люди,

А стріли жандарми.

І Миколу вже забрали –

Зірвалось весілля –

В Петропавлівській справляли

Вони новосілля.

У Миколи була мати –

Старенька вдовиця,

І Шевченко через грати

На неї дивився.

Ось іде вона до сина

По пустому двору,

А Тарасові несила

Зріти її горе.

1993

НА ЧЕРНЕЧІЙ ГОРІ

вірш-фантазія

-Де були?

-Далече –

На горі Чернечій

Там траплялися ночами

Надзвичайні речі.

…Тільки сонечко за обрій

Барвистий сідало,

Біла чайка з почтом воїв

К горі підпливала.

І виходили на берег

Важкі і кремезні

Козаченьки кроком певним

З мечем величезним.

І несли меча на гору

По крутому схилі

І схилялися в покорі

Священій могилі.

- Здоров будь, Тарасе!

Душі в нас не вгасли.

Ми поборемось іще

За Вкраїни щастя.

Меч виблискує у світлі

Місяця ясного,

І воскреслі душі квітнуть,

Позбушись сумного.

А над горами і степом

Зіжглись багряниці,

І ступив з небес на землю

Тарас в плащаниці.

Навколішки козаченьки

Круг Тараса впали,

Сколихнулись їх серденька

В єдинім запалі.

А Тарас окинув оком

Козаченьків вірних,

Та й сказав: - минули строки

Нещасних і бідних…

Уставайте, та всі разом –

За меча хапайтесь…

Як діждались свого часу,

То вже не вагайтесь!

…Щез Тарас і тільки вітер

Гуде і віщує:

Ним розноситься по світу

Тарасове: чую!

Вслухаються козаченьки,

А ми з ними разом…

Відкидайте витребеньки

Та йдіть за Тарасом.

-Де були?

- Далече –

На горі Чернечій.

Там траплялися ночами

Надзвичайні речі.

1993

ТІЛЬКИ ВІН ВСІХ ОБ’ЄДНАЄ

Та чи вам до баксів ласим

Зватись козаками?

Не торкайтеся ж Тараса

Брудними руками.

Не ганьбіть і не плямуйте

Імені святого

А навіки позабудьте

Дорогу до нього.

Ні!.. Наввипередки пхнуться

На Чернечу гору,

Бьють у груди і клянуться,

Відродити скоро.

Україну, повну щастя,

На весь світ помітну,

Щоб здійснилася Тараса

Мрія заповітна.

Коли б щиро, хто б перечив,

Та де ж ваша щиристь?

Вас одні цікавлять речі,

Як обагатитись,

Як в відроженому панстві

Володурювати,

А народові у рабстві

Всіх вас годувати.

Хіба Тарас про це мріяв,

У тяжкій неволі?

Він злиденним дав надію

На щасливу долю

Він не з панства, він мужицький,

Бідкався в опалі,

Ви ж з номенклатурних списків,

Зухвалі лукаві,

Притулились до Тараса,

Немов ті вампіри,

Кричите нещирі гасла,

Не знаючи міри.

Прикриваєтесь Тарасом

А самі підступно

Вкрали все, що можна вкрасти,

І всі непідсудні.

Та який вас суд осудить

Із імунітетом?

Це на людях б’єте у груди,

Славлячи поета.

Ну і як не уславляти

Пророка Вкраїни –

Не болить вам те, що мати

Вже втратила сина,

Син давно на заробітках

У чужому краї

А до неї тільки зрідка

Гроші висилає.

Гроші - добре, але ж сина

Не замінять гроші,

А без сина мати гине –

Біль розлуки трощить.

Шукать статків подалося

Синів аж мільйони

А матусям тільки сльози

Хто їх оборонить…

Та тим байдуже, що нині

Лягли при кориті -

Їм у рідній Україні

Всі шляхи відкриті…

Заповітом б’ють у груди,

Вигукують гасла,

І здається – злились люди

В брудну біомасу.

Що вирує і клокоче,

У піні блювоти,

- Ми з Тарасом бути хочем,

Бо всі патріоти

Стоять купно… патріоти…

Краватки, портфелі…

Цей заводить до болота,

А той до пустелі.

Знов здригається Вкраїна

Від зради і змови –

Стільки років, а донині

Потерпає мова.

Хибні рухи, хибні фрази,

Настанови хибні –

Прикриваючись Тарасом

Поширюють злидні.

Женуть людей, мов худобу,

На працю нікчемну,

І до них, мов до худоби,

Ставляться нечемно.

Том в кишенях завжди пусто,

А в серцях образа…

Та оговтуйся вже людство –

І йди за Тарасом.

Тільки він всіх об’єднає

У рідній Вкраїні,

Тільки він єдиний знає,

Як жити нам нині.

2012