НА ГОРІ ЧЕРНЕЧІЙ

(вірш-фантазія)

(до 180-річчя із народження Т. Шевченка)

-Де були?

     -Далече –

 На горі Чернечій

Там траплялися вночі

Надзвичайні речі.

…Тільки сонечко за обрій

Барвистий сідало,

Біла чайка з почтом воїв

К горі підпливала.

І виходили на берег

Важкі і кремезні

Козаченьки кроком певним

З мечем величезним.

І несли меча на гору

По крутому схилі

І схилялися в покорі

Священій могилі.

-Здоров будь, Тарасе!

Душі в нас не вгасли.

Ми поборемось іще

За Вкраїни щастя.

Меч виблискує у світлі

Місяця ясного,

І воскреслі душі квітнуть,

Позбушись сумного.

А над гОрами і степом

Зіжглись багряниці,

І ступив з небес на землю

Тарас в плащаниці.

Навколішки козаченьки

Круг Тараса впали,

Сколихнулись їх серденька

В єдинім запалі.

А Тарас окинув оком

Козаченьків вірних,

Та й сказав: - минули строки

Нещасних і бідних…

Уставайте, та всі разом –

За меча хапайтесь…

Як діждались свого часу,

То вже не вагайтесь!

…Щез Тарас і тільки вітер

Гуде і віщує:

Ним розноситься по світу

Тарасове: чую!

Вслухаються козаченьки,

А ми з ними разом…

Відкидайте витребеньки

Та йдіть за Тарасом.

-Де були?

                     -Далече –

На горі Чернечій.

Ой, траплялись там із нами

Дивовижні речі.

18.02.1993