Мальовані зморшками

Вже літо поступово переходило у осінь…Вона йшла повільно, вдихуючи тепле повітря, ворушачи свої думки. Їй вже було вісімдесят вісім і тому, хода була невпевнена і хитка.

На зустріч йшла молода, зовсім юна панночка, років вісімнадцять. Літня жінка зустрілася з нею поглядами і впізнала. Так, вона у ній впізнала себе. Бо колись, також була такою молодою і мрійливою. У жінки защемило серце за минулі роки, за пройдене кохання і юну пристрасть, за шляхи, які залишились на старому обличчі. Помилки, які зроблені, вже не виправити, а молодість не повернути.

Молода дівчина, глянувши на стару пані, неначе злякалася її обличчя. Літня жінка зрозуміла, що вона злякалась малюнка старості і прискорила ходу, поступово віддаляючись від цієї зустрічі.

Пройдуть роки і молода пані, ще подивиться в дзеркало, але на її обличчі вже не буде молодості, а тільки дороги життя,  які намальовані зморшками…