Майже увесь наступний день пролежали вони у ліжку. Тільки кілька разів за увесь цей час Лада ненадовго зникала не пояснюючи куди, а поверталася сяюча із різноманітними напоями і наїдками. Вони сідали біля низенького столику – Лада у глибокому низькому фотелі із підсунутою під себе ногою, - так мені зручніше, - пояснювала вона, - а він напроти – на стільці із прямою спинкою, на якій ще досі висіли його випускний костюм і сорочка. Сам же він перебував лише у вузеньких плавках, а Лада, коли виходила, натягала халатик, а повертаючись скидала і залишалася у купальничку, що складався із двох вузеньких червоних смужок. - Як би не ці майже умовні речі, ми б точнісенько нагадували Адама і Єву, за часів їхнього перебування у Едемі, - жартувала Лада. Розмовляли вони майже без перепочину та мабуть про щось зовсім несуттєве, бо нічого з тих розмов не закарбувалося у пам’яті. Та чи мало хоч щось залишитися, як слова їхні раз у раз переривалися навіть не сміхом, а справжнім реготом, і вони, хапаючись за животи каталися по ліжку і емоції від цього лише посилювався. Кілька разів між ними відбулась близькість, та якась вже надто спокійна без тих вибухів і пристрастей, що були уночі. Коли десь о п’ятій Лада повернулася до кімнати із пляшками "фанти” і кількома персиками, та звичайним буденим тоном повідомила його: - Тато повернувсь з роботи. Десь за пів-години ми повинні привести себе до ладу і бути у вітальні на обіді. Не лякайся – усього того, що порушує твій режим цього разу на столі не буде. Тато теж дотримується помірності, хворе серце примушує бути обережним. Ну, їжа поміж усіма подразниками лише дріб’язок, головне ж навантаження, від якого він потерпає це виснажлива повсякчасна робота. Мені завжди лячно за нього. А як щось непередбачене, якась аварія, і начальство, забувши про його стан гримати почне? Хто його тоді врятує? Мирослава далеко, а я ще далі. Ну, годі, скиглити! Життя чудове. Тільки ти на шиї мені засос отакений поставив. Прийдеться кремом, ось так густо, і ніби то нічого не помітно. Та треба додати до цього ще і те, що тато у нас короткозорий, бо усе життя не на білий світ а у осцилограф дивится. Ну, я шуткую звичайно. Ти тут одягайся, а я до себе - одягнусь, причепурюсь - і за тобою.. За обідом хлопець, на відміну від вчорашньої врочистості, відчув себе нарешті не гостем, хоч і бажаним, а справжнім членом родини, Ніхто не приділяв йому надмірної уваги чи поваги. Він просто увійшов до родинного кола і у ньому відчував себе вільно і затишно. До нього звертались – відповідав він . Звертався він – відповідали йому І все це легко, невимушено, щиро. Напруга, що на початку ще стримувала його, потроху розтанула і він може уперше в житті відчув себе майже щасливим і безтурботним. Гнат Дмитрович, єдиний із них, хто виходив сьогодні у широкий світ, розповів, як промайнув день. Приймальна комісія, яку завод очікує вже кілька тижнів, на щастя трохи затрималась. І тому керівництво нового комптлексу вирішило ще раз усе перевірити, щоб виправити усі помилки і недоречності і не потрапити до халепи, цілком можливої під час такої великої і складної розробки в галузі найсучаснішої техніки.. Задля цього вже розпочали окремі прогони найважливіших складових комплексу, а під кінець тижня намітили і прогон самого комплексу. І затримка ця неабияк посприяла тому, що саме сьогодні було виявлено кілька неузгодженостей у програмному забезпечення, в якому теж потрібно ще раз детально розібратися. І таке інше і таке інше. А тому, - сказав Гнат Дмитрович на завершення - поїздка на водосховище у суботу відбудеться, хоч і на превеликий жаль, але без його участі. А він так хотів показати гостеві яхту і здійснити на ній хоча б коротеньку подорож. Та усе, що трапляється, до кращого. Адже тепер з’явилася у Лади ідеальна можливість виказати себе досвіченим капітаном, яким вона і є наспрваді. З цього приводу всі за столом водночас загомоніли, почали обговорювати і узгоджувати усе у деталях, та раптом виникла перешкода – яким чином дістатися водосховища, бо аивтівка є, а водія немає. До тієї жахливої ночі роль водія завжди належала Валентинові. Та тепер від усіх справ його було відсторонено. І саме сьогодні ключі від "Волги” від повернув Гнатові Дмитовичеві, коли приніс заяву про звільнення. Негідника і боягуза викрили і позбавились, це звичайно добре. Але ж кому тепер керувати автівкою? Кандидатури не виявилось. Пожартували навіть з того приводу, що конячка «волжан- очка» є, а ось вершника для неї потрібно відшукати і якомога швидше, бо серед своїх такого ще не випестували, бо і Лада, і Гнат Дмитрович досі ще не мали водійських прав, бо капітанами були виключно на воді, а на суші для подорожей користувалися завжди сторонньою допомогою, бо не відчували до цієї справи аніяких нахилів. Ну, добре! У перспективі обидва права вони таки отримають. А як же завтра – не таксі ж замовляти? І тут хлопець згадав, що у його друга, Миколи, є любителські водійські права. А як так, то і проблем ніяких. Треба тільки і перехопити сьогодні Миколу у гуртожитку яка мога раніше, поки він ще не зник, і про все домовитись, а вже завтра уранці оформити довіренність на його ім’я.
|
у Вас 
0
