Загублений смуток

  І згадалося молодій особі, що п’ять років потому, вона була зовсім збайдужілою. Смуток був завжди присутній у неї в душі. Надмірно вона була зайнята своїми переживаннями та невдачами. І як результат - почала  згасати любов до оточуючих, збайдужіла до чужих страждань. В минулому,- згадувала дівчина,- я була вередливою, і не вміла радіти чужим радощам, а тільки народжувала в собі заздрість. Ця заздрість, до успішних людей, з’їдала мене десь з середини , залишаючи пустоту і злість. А невдачі,  продовжували переслідувати мене і кохання пробігало осторонь і не зачіпало навіть край душі, а рідні , чомусь, не розуміли, докоряючи мені. Я хотіла знайти причину, - продовжувала згадувати молода особа далі своє минуле, - своїх негараздів…І знайшла. Це був смуток – особистий гріх, слабкість духу,  хвороба моя. Це була неначе гниль і внутрішній розлад. У сучасній психології це називають депресією.  Але в один із буденних днів зрозуміла, що смуток – приводить до розпачу і вбиває волю. Як добре, що я це зрозуміла,- з радістю подумала панночка,- в чому моя помилка. Тому, вже загубила свою легкодухість і відкинула її далеко, що  і душа її не бачить…

 Стук, об скло вікна, перервав думки дівчини. За вікном стояв він, з парасолею у руках і ніжно посміхався. Ця людина була з реального життя, а не із заздрісних думок. Та і кохання було сьогоднішнє, яке колись, перейде в щасливе майбутнє. Я змінилася,- гордо думала дівчина,- тому , і любов до мене підійшла близько і захопила не край душі, а всю душу - ніжними почуттями. На обличчі у неї засяяла посмішка і вона помахала рукою юнакові, який стояв за вікном…..

Серпень 2013 рік.