Сам Іван Франко про себе писав: «Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу, мали мої зносини з жіноцтвом».
ФРАНКОВА ЛЮБОВ Роздуми
ПОЕТ Ти був надзвичайно духовний поет, Тому і ЛЮБОВІ твої – ніби лет… І боже «вітхнення» носив у душі, Як світ неозорий, як вічний рушій. Тебе зчарувала жіноча краса… Тебе підрізала кохання коса, І більше, «ніж меч, і огонь, і стріла…» Любов незбагненна у тебе була. Що бачив ти? Велич у бідних серцях? Вогонь неземний у холодних очах? Чи мрійником був? І, малюючи світ, Коханню давав міжпланетний політ?!
Не знаю, на жаль… Сто між нами років! З поезій твоїх спогадають жінки… Твої почуття надихають і нас – Їх ніжний вогонь не пропав і не згас. Твої «божевільство – духовна хороба» – Була відчайдушна в історії спроба Плекати у серці цей скарб найдорожчий – З коханням іти, наче вперше на прощу… Шукав ти у жінці саму досконалість: І розум, і вроду, і внутрішню сталість Чуттів, почуттів, осяяння палкого... Та тільки знайти не вдалося такого. Любов надихала й любов заважала Добути «вітхнення» як щастя начало, А щем і хвороби чіплялись за тіло, Щоб серце твоє нескінченно боліло… А Ольга? Ім’я – рокове і фатальне… Бажав ти у ньому і сонця, і тайни, І те, що знаходив, тебе хвилювало! І, мабуть, хтось думав, що мало і мало… Тому, хто не знає ні дна, ні кордонів, Та завжди в жіночому тоне полоні, Міркує, як в серце вмістити Вкраїну І ту, неповторну, жадану, єдину… В «Зів’ялому листі» зустрілись ЛЮБОВІ, Щоб нам нагадати, щоб сяяти знову… Щоб їм не було у століттях кінця: Кому ж ці поезії? Та або ця…
ПЕРША Рошкевич уперше поета поранить, Листочки зів’ялі – «незгоєні рани» – Лежатимуть завше тобі на путі, І доля не раз посміхнеться: «Прости…» Ця Ольга кохала? Кохала, чи ні – Зосталася разом з листами в труні… І те, що писав й відчував ти щоденно – Усе це для неї – щоденник натхненний. Страждання, як ніч, та, напевно, у нім Родилося безліч сентенцій і рим… А втрата надії – печатка мовчання, Щоб знову зустріти наступне кохання.
*** Уляна, Климентія, Ольга Білинська – Красиві й розумні. Далеко і близько… Любов – як окраса? Як праця щодня? Оправа камінню? Тому й – Каменяр…
ДРУГА Вродлива Дзвонковська – кохання свідоме Доводить тебе до печалі і втоми, До болісних мук! І немає їм ліку! ЛЮБОВІ – твої перевірені ліки… Юзефі з тобою не хочеться жити, По-панськи себе дозволяє любити, Хоч серце мовчить… А кохання твоє Над світом безмежним, як сонце, встає… І знову – не відчай, не сльози, – слова! Зринають з душі, як розрада нова. Не жінка, не диво і не сатана – Любов – то дружина, і Муза ж вона…
ТРЕТЯ Целіна Журовська – красуня-ожина. Примхлива, розсудлива – приворожила! По пальцях покручених біль пробігає, І кров твого серця по краплях стікає… Целіні поезій краса не потрібна. І знову відмова, бо бідний. Ти бідний?! Ти славний, ти геній, а творчій красі Не всі підкоряються, чуєш, не всі!.. І ця гордовита шляхтянка – не та! Русин в вишиванці – то постать проста. Байдужість до тебе Целіна зборола, Та час розірвав зачароване коло… Харизма твоя – Казанови – глибинна. І та, хто не чує, не винна. Не винна?! І та, хто не бачить, – не втратила зір, Кохання – сліпе та сліпуче ушир.
ДРУЖИНА Кохання німе та безмовне для тої, Яка не відчує душі золотої, Яка на пожертву любові не годна… Та все ж віднайшов ти її – благородну! Закохана жінка піде за тобою І мудро прийматиме радість з журбою… Чи став ти щасливим? Чи рада вона? Чи сповна схмелів ти від того вина? Твоя Хоружинська – і тільки твоя… І вже в підсвідомості збуджене «Я» Злітає угору, у вищі краї… Чому ж ти не любиш, не любиш її?!
Або ж ця любов, як життя, непроста… Тут Захід і Схід поєднали вуста. Упевнена, – заздрили Ользі хто в чім – Бо ж – поруч з тобою удень і вночі. Розмови, обмови, плітки… Під прицілом Вона підупала, вона не вціліла… Те «гірко» зріднилося з серцем невільно, Щоб з часом пройняти усю: божевільна! І де ж твої коні, гіганте, поете, Що можуть зірки зачепити у леті? Де крихта любові – як Бог, як спасіння… А ти тільки пошепки, скромно: «Спасибі За дар твій безцінний, що скрасив мій шлях…» Та в серці уже – не кохання, а цвях!.. І час на ЛЮБОВІ тихенько пішов – Залишився слід від його підошов…
Від тої любові поет збожеволів і закінчив свій шлях одиноким, мов цвях... Глибинно, оригінально!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Велична поема про величну постать. Всі три любові, як на долоні, показали Ви читачеві. 
