Nel mezzo del cammin di nostra vita.
(В середині шляху нашого життя (італ.)
Я, я, я. Що за дикості слово!
Невже справді он той - це є я?
Хіба мама любила такого,
Напівсивого, жовто-блідого,
І всезнаючого як змія?
Чи ж хлопчисько, в Останкіні легко
танцював що на дачних балах, -
Це все я, той, хто відгуку злетом
Жовторотим вселяє поетам
Лиш відразу та злобу і страх?
Хіба той, хто в нічні міг дебати
Всю завзятості скликати рать, -
Це все я, той хто, можна сказати,
У трагічності мови набатів
Жартувати навчивсь і мовчать?
Врешті - так і завжди в середині
Неминуче земної путі:
Від нікчемних причин – до причини,
Вже й дивись – заблукав павутинням,
І своїх же слідів не знайти.
Так, мене не примара очима
Під паризькі дахи привела.
І Віргілій десь зник за плечима, -
Тільки є Самотина – в дитинній,
Терпкій правді оправного скла.
................................................................
Владислав Ходасевич
ПЕРЕД ЗЕРКАЛОМ
Nel mezzo del cammin di nostra vita.
(На середине пути нашей жизни (итал.)
Я, я, я. Что за дикое слово!
Неужели вон тот - это я?
Разве мама любила такого,
Желто-серого, полуседого
И всезнающего как змея?
Разве мальчик, в Останкине летом
Танцевавший на дачный балах,-
Это я, тот, кто каждым ответом
Желторотым внушает поэтам
Отвращение, злобу и страх?
Разве тот, кто в полночные споры
Всю мальчишечью вкаладывал прыть,-
Это я, тот же самый, который
На трагические разговоры
Научился молчать и шутить?
Впрочем - так и всегда на средине
Рокового земного пути:
От ничтожной причины - к причине,
А глядишь - заплутался в пустыне,
И своих же следов не найти.
Да, меня не пантера прыжками
На парижский чердак загнала.
И Виргилия нет за плечами,-
Только есть Одиночество - в раме
Говорящего правду стекла.
18-23 июля 1924
у Вас 
1
