ОЙ ПЛАЧУТЬ ТОПОЛІ...

ОЙ ПЛАЧУТЬ ТОПОЛІ
             
              …Було колись – запорожці
                  Вміли воювати.
                  Воювали, здобували
                  І славу, і волю… (Т.Г. Шевченко «Іван Підкова»)

Ой ридають-плачуть високі тополі
Про козацьку вдачу, українську долю.
Горенька немало в українській хаті…
Вже незмога стало й тополям мовчати.
 
Досить воріженькам землю шматувати,
Україну-неньку щастя позбавляти.
Вітра осідлаймо, що полями лине,
Та й на Січ рушаймо, в братськую родину.
 
Визволим браточків з ханського полону,
Повернем синочків в материнське лоно.
Не дамо з калини цвіту обірвати,
Волю України степом розвівати.
 
Не дощі то ллються, то річки криваві:
Козаченьки б’ються за Вітчизни славу.
Ой ридають-плачуть високі тополі
Про козацьку вдачу, українську долю…
 
Ой прости ж нас, Боже, у гріхах повинних,
Бачити не можем горе Батьківщини.