Ніхто Що я прожив? – Мізерність, просто смішно. Як я прожив? – Аж соромно, ніяк. Хто ж я тоді? Ніхто? Ніхто й настільки грішний, Що Бог оцінює моє життя в п’ятак? А інші кращі? – Так, напевне, кращі... Є ж і політики, і генії-митці, А я – ніхто, й не знаю, навіть, нащо Виводжу розчерки віршовані оці. Кому потрібні рими невідомих? Шевченка більш не буде вороття, Бо не вірші, а гроші полонять аж до судоми, Тому й Ніхто я в морі прожиття.
Що Вам відомо про мою оцінку? "Lesyanka" - гордо, і "Ніхто" - не менш, Питання в суті, а не у відмінках, В яких Ви вірші мої ганите, авжеж. Ви другий раз говорите про вади, Про власну невдоволеність ім'ям, Якого Вам не було дано влади Присвоювать, його я вибрав сам. Адже й для Вас я є ніхто, - не більше, Ви, як і я, - віршовий пілігрим, Мою самооцінку, прошу, лиште, І дайте насолоду Ваших рим.
Звісно в деяких моментах можно було сильнійше "вдарити", але мені сподобалось) І це не власна критика, а власне звеличення) де ніхто постає вищим, то му що не потрапив до тих у кого гроші на першому місці! 5-ть!!!!
Немо! є і ті, кого полонять саме вірші, а не гроші. Але щоб вони дійсно полонили, треба над ними працювати: якщо обираєте класичну форму віршування, то дотримуйтесь цієї форми. Інакше "рими невідомих", і їх вірші загубляться у загальному морі, так і не перетворившись на перлини. Щасливого плавання!
Я не поет, я просто римопліт, Я заплітаю слово в людські душі, Із кожним днем жорстокішає світ, Й я відчуваю, що писати мушу. Хай прагматизм обплутує серця, А плоть купається в потребах і спокусах, Та вірші роблять з неука митця Й дарують кожному в усьому свою музу. Мої думки ще рватимуть не раз, Не два втиратиму я піт кривавий з лоба, І, як завжди, усіх розсудить час, Й, можливо, я писатиму до гроба... Іще раз дякую, Octava, за коментарі і за побажання. Попутного вітру і Вам.
Щоб мати гарні вірші - треба працювати, щоб мати гроші- теж. А от щоб бути багатим, то треба придумати щось інше. Та хочу заперечити - життя не має ціни!
Після прочитанн вірша та коментарів до нього, відразу пригадалася поезія В. Симоненка. Не пошкодую часу і не відмовлю собі в задоволенні зайвий раз процитувати його відповідь на це запитання, його звертання до всіх нас. Ти знаєш, що ти - людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя - єдина, Мука твоя - єдина, Очі твої - одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди - Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе - Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба - Гляди ж не проспи! Бо ти на землі - людина, І хочеш того чи ні - Усмішка твоя - єдина, Мука твоя - єдина, Очі твої - одні. Ось те головне, про що забувати ми не повинні ніколи, бо ми - люди!!!
Це теж мій улюблений вірш. Як на мене, то і в рядках Симоненка "людина" звучить як певний заклик до дій, адже ти залишишля просто людиною - ніким, якщо нічого за життя не встигнеш, не залишиш свого іменного сліду, і лише заявивши про себе людина-ніхто перетвориться в людину з ім'ям...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
