Католицьке Різдво, діти- 

раді дарункам- шум,  

цяцьки- поміж малих дум,  

але в очах їх - сум: 

далеко від рідних, від батьків,  

ві'дстань, немов на п`ять віків: 

-коли вже поїду додому?- 

крутиться думка настирна малому. 

а, той не витримав, розізлився- 

б`є кулаками об стіну',  

оголосив усім непокори війну': 

- я не хочу тут бути! хочу - до мами! 

дивиться на дорослиx так, мов би ті- хами. 

хоче собі заподіяти шкоду,  

готовий тікати- весь у пориві- 

ні! не усі діти- плаксиві! 

він ридає з надривом, бeз спину,  

б`є ногами, напружує спину,  

наче незламну спружину- 

"зупинись! не плач! перестань! 

втихомирся. не роби собі боляче"- 

він не тямить, а око, мов во`ляче,  

дивиться в стелю без тями- 

усі знають: він хоче до мами... 

його тримають дорослі руки- 

страшно дивитися на його муки- 

йому не- до розваг, не- до науки,  

він - наче розп`яття, не- дитя у колисці,  

вип`ячує груди, м`язи і кисті... 

не розуміє, не тямить хлопчина: 

усім відома справжня причина- 

"будь ласка, хлопчику, заспокійся,  

не пручайся, затихни, перестань- 

своєї голівки не порань.. "

пручається, наче поранена лань...

- одного дня, ти поїдеш до неї 

назавжди.  прошу` тебе, почекай,  

коли- я не знаю, але обіцяю,  

що станеться це безперечно,  

малий, так вести себе недоречно..." 

підкладує руку під тім`я людина: 

лежить, як розп`яття, дитина 

на Велике Різдво повечір`я,  

десь чекає його подвір`я,  

буде все добре- треба терпіння,  

люди дорослі, вам треба вміння 

бачити право малої дитини...

нині, Ісусові Уродини. 

Іван Петришин