Сімнадцять вже років сьогодні минає, Як мами моєї на світі немає. Ой матінко люба, ой матінко мила, Яке ж бо важкуче життя Ви прожили! Нелегке життя Вам і доля дістались: З тринадцяти літ сиротою зостались, А в тридцять вдовою, бо клята війна ця У Вас мужа забрала, а в сина отця І Ви залишились, мов палець, одною. Як жити, як справитись з горем, з бідою? В що взутись, вдягнутись, зігрітись чим взимку, Де взяти дитині просту одежинку? На ринок зносити усе і продати. Не лишки продуктів –від серця відняти! До Вінниці й в Гнівань втоптали дороги, Щоб рідну дитину поставить на ноги. Босоніж ходили - не було взуття. Важке було післявоєнне життя. Які у колгоспних людей були статки? Із свого городу платили податки За дерево й кущ та за землю і хату Ще й за облігацію мали віддати Останню копійку. Коли б то лише це: Молоко і картоплю, і м'ясо й яйце Державі за безцінь потрібно віддати, Щоб комунізм світовий будувати. Весь день світловий в полі гаком стояти Щоб ті трудодні для життя заробляти. Ой як важко було заробить трудодень - Не завжди трудодень той заробиш за день! Як дві з половиною сотні їх мати Не будеш, то можуть до суду віддати Як ледацюгу, чи то як «тунеядця» За «ухиляння» від корисної праці. Й лише по закінченні повного року Народу держава платила оброку. Грошей не платили - натуру давали. Наділять зерна по 0,2 кілограми За трудодень – це подяка така Для сільськогосподарського працівника За скручені ноги, руки мозолясті Ще й болі в спині і в ногах, і в зап’ясті. Не щасливе й заможне життя селянське, А нестерпно важке кріпацтво радянське Ви винесли, стерпіли все й пережили! Звідкіль тільки брали потрібнії сили? Все вірили в краще: «Не я, так хоч внуки Не знатимуть більше колгоспної муки». Хоч трудно та чесно життя Ви прожили: З сусідами в мирі і злагоді жили, Завжди відкликались на інших потреби. Як зіронька ясна світили на небі. Не тільки світили, теплом зігрівали. Ви в серці моєму навіки зостались.
|