До суду...

До суду…

В кімнаті дві тіні ,чорна і біла. Душа і тіло.

Душа. – Сум давить за горло.

Тіло.  – Цього не може бути.

Душа. – Біль запалив у серці смолоскип і каптить його.

Тіло. – Нісенітниця.

Душа. – Думки про життя справедливе в*їдаються в розум.

Тіло. – Безглуздя.

Душа. – Сумління,мов загнане ягня,б*ється у безвиході,відчуваючи близьку смерть.

Тіло. –Шизофренія.

Душа. – Реальність полоще тебе нагаями з усієї силоньки,підштовхуючи в гострі і безжальні кігті буття.

Тіло. – Ідіотизм.

Душа. – Годинник на столі зацокав швидше звичного,тіпаючи стрілки між цифрами. Де хазяїн? Чи дасть новий поштовх до життя — замінить живлення?

Тіло. – Ка – та – строоо - фаааааа!

Душа. – Що далі?Очі не бачать,вуха не чують,розум не збагне власного призначення. Місця під сонцем вистачить усім. А якщо це місце в червоточені гнилого яблука?

Тіло. – Здоров куме,дурні думи.

Душа. – Господи,пошли жадібним більше ,ніж вони хочуть,нехай захлинуться в ситості. Дай біснуватим при владі кермо,тільки забери з їхньої маршрутки не бажаючих з ними їхати. Голодні щури в закритій посудині,щасливої дороги. Кинь заздрісним кістку з барського столу, щоб втішились. Нехай кожен отримає,що в думках має в незміренній кількості…

Тіло. – Астрал *поїхав*.

Душа. – Спасителю! Лиш з надією на тебе живу. А чи вірно це? Звертаюсь до тебе мій темний бік життя,може ти скажеш?   Що мовчиш? Замовкну і я. До суду… Від якого ніхто не увильне,адже він, Божий.