***

Собі казав що вірити ,- не треба.

Достатньо болю зніченій душі?

Мені байдуже що впаду крізь небо

Усе в могилі часу і тиші.

Собі казав: "даремно все, навіщо

Повертатись у бліде життя?"

Як відповідь поодаль вітер свище

У безвісті німого каяття.

В мені зіткнулись виміри невдахи,

Душа неначе трістнутий асфальт.

Немов гортаю чорні альманахи

Де між рядків проріжиться мій альт.

Собі казав: як це завжди буває,

Собі кажу як це було колись,

Лиш те що є й чого тепер немає

Якщо ти віриш досі,- зупинись.

Собі казав... чи ж було так насправді?

В твоїх піснях лиш загадки одні

Лиш біль зумисне стане назаваді

І так уже побитому мені...